Головна
Безпека життєдіяльності та охорона праці || Хімічні науки || Бізнес і заробіток || Гірничо-геологічна галузь || Природничі науки || Зарубіжна література || Інформатика, обчислювальна техніка та управління || Мистецтво. Культура || Історія || Літературознавство. Фольклор || Міжнародні відносини та політичні дисципліни || Науки про Землю || Загальноосвітні дисципліни || Психологія || Релігієзнавство || Соціологія || Техніка || Філологія || Філософські науки || Екологія || Економіка || Юридичні дисципліни
ГоловнаІсторіяНовітня історія → 
« Попередня Наступна »
/ І.О.Змітровіч, Г.М.Крівощекій, М.Я. Колоцей та ін. Всесвітня історія новітнього часу: Учеб. посібник: У 2 ч. Ч. 2 - 1945 - початок XXI в. / І.О.Змітровіч, Г.М.Крівощекій, М.Я. Колоцей та ін / Відп. ред. Л. А.Колоцей. - Гродно: ГрГУ, 2002. - 207 с., 2002 - перейти до змісту підручника

§ 1. Міжнародні відносини у другій половині ХХ в.



Після другої світової війни найважливішим питанням було післявоєнний устрій світу. Для його вирішення необхідно було узгодити позиції всіх країн - учасниць антигітлерівської коаліції. Необхідна була реалізація заходів, зафіксованих у документах, підписаних в Ялті і Потсдамі. Підготовча робота була покладена на Раду міністрів закордонних справ, заснований на Потсдамській конференції. У липні - жовтні 1946 р. проходила Паризька мирна конференція, яка розглянула підготовлені РМЗС проекти мирних договорів з колишніми європейськими союзниками гітлерівської Німеччини - Болгарією, Угорщиною, Італією, Румунією, Фінляндією. 10 лютого 1947 вони були підписані. Договори відновлювали довоєнні кордони з деякими змінами. Визначався також обсяг репарацій, порядок відшкодування шкоди, заподіяної союзним державам. Політичні статті зобов'язували забезпечити всім громадянам права людини та основні свободи, не допускати відродження фашистських організацій. Активну участь у вирішенні всіх питань приймав СРСР. В цілому мирні договори були справедливими і сприяли незалежного, демократичного розвитку держав, з якими вони укладалися. Проте, виявившись розбіжності унеможливили мирне врегулювання німецької проблеми на взаємоприйнятної основі. І в 1949 р. розкол Німеччини став історичним фактом. Відчуження між великими державами зростала. Ідеологічні розбіжності і різні доктрини стали відігравати домінуючу роль у міжнародних відносинах. Західні країни вкрай негативно ставилися до тоталітарного соціалізму. СРСР в свою чергу також вороже ставився до капіталізму. Вплив сторін на міжнародні відносини і на більш слабких їх суб'єктів все більш зростала. США і СРСР розглядали себе лідерами, поставленими ходом історії на чолі сил, які відстоювали різні суспільно економічні системи.
Різко змінювалася геополітична ситуація. Революція 40-х років у Східній Європі, укладення Радянським Союзом з
державами цього регіону договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу сформували нову систему міжнародних відносин. Ця система була обмежена рамками держав, розвиток яких протікало в умовах дії сталінської моделі соціалізму з усіма її невід'ємними рисами.
Загострення відносин і ускладнення політичної обстановки в світі відбувалося і у зв'язку з підтримкою Радянським Союзом справедливої ??боротьби колоніальних і залежних країн за своє визволення. Метрополії всіляко перешкоджали національно-визвольному руху. У 1949 р. перемогла народна революція в Китаї, що призвела до радикальної зміни геополітичної ситуації в Азії, що підсилило занепокоєння США та інших західних країн. Все це зміцнило недовіру двох наддержав один до одного, загострило всі наявні протиріччя.
Виникло глобальне суперництво СРСР і США. І мова Черчилля у Фултоні 5 березня 1946, і доктрина Тру мена, висунута в березні 1947 р., були сприйняті в СРСР як відкрите проголошення «холодної війни», що тривала більше 40 років. За весь цей час суперництво двох великих держав не переросло в гарячу війну, що дало підставу називати цей період «холодною війною». Вона втягнула в себе всю планету, розколола світ на дві частини, дві військово-політичні та економічні угруповання, дві суспільно-економічні системи. Світ став біполярним. Виникла своєрідна політична логіка цього глобального суперництва - «хто не з нами, той проти нас». У всьому і скрізь кожна сторона бачила підступну руку противника.
Холодна війна довела до небачених розмірів мілітаризм в політиці і мисленні. Все в світовій політиці стали оцінювати з точки зору співвідношення військової сили, балансу озброєнь. Західні країни взяли на озброєння блокову стратегію, яка на довгі роки зберігала конфронтацію в міжнародних відносинах. Більшість держав, що взяли «план Маршалла», підписали в квітні 1949 року Північноатлантичний договір (НАТО). Були створені об'єднані збройні сили під командуванням американських воєначальників. Створення замкнутої військово-політичного угруповання ідеологізованого характеру, спрямованої, по суті, проти СРСР і його союзників, зробило негативний вплив на розвиток міжнародних відносин.

Політика США «з позиції сили» зустріла жорстку відповідну реакцію СРСР і спричинила загострення міжнародної напруженості. У 1949 р. була ліквідована атомна монополія США. Після створення термоядерної зброї в 50-і роки, а слідом за тим засобів її доставки до мети (міжконтинентальних балістичних ракет) СРСР доклав максимум зусиль для досягнення військово-стратегічного паритету з США, що здійснився на межі 60-70 років. Зростала кількість військових блоків. У 1951 р. виникла військово-політичне угруповання АНЗЮС. Було укладено «договір безпеки» між США і Японією. У 1954 р. був створений блок СЕАТО. У 1955 р. була утворена ще одна замкнута угруповання - Багдадський пакт. Після виходу з нього Іраку цей блок став називатися СЕНТО. Побоюючись за свою безпеку, СРСР і країни Центральної і Південно-Східної Європи у відповідь на угоду західних країн про ремілітаризації ФРН і прийняття її в НАТО уклали в травні 1955 р. у Варшаві багатосторонній Договір про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу. Держави, що підписали Договір, передбачили надання негайної допомоги всіма засобами у разі збройного нападу в Європі на одне або декілька держав - учасників Варшавського Договору.
Величезну небезпеку для миру на Землі таїли в собі міжнародні конфлікти в різних регіонах, що загрожували переростанням їх у війну. У червні 1950 р. спалахнула війна в Кореї, яка тривала три роки. Протягом восьми повоєнних років Франція вела війну в Індокитаї. Восени 1956 р. Великобританія, Франція та Ізраїль вчинили агресію проти Єгипту. У 1958 р. США зробили збройну інтервенцію в Ліван, а Великобританія - до Йорданії. Найнебезпечніший міжнародний криза виникла восени 1962 р. у зв'язку з обстановкою навколо Куби, що поставила людство на межу ядерної війни. Карибський криза була розв'язана завдяки досягненню компромісу між СРСР і США. Затяжний характер придбала агресія США в Індокитаї. Це була найжорстокіша війна другої половини XX століття. В'єтнам перетворився на випробувальний полігон найвитонченіших засобів ведення війни, створених високорозвиненими промисловими технологіями США. Спроба США втягнути у війну своїх союзників і надати їй характер міжнародної акції провалилася. Однак деякі країни брали участь у війні на боці США. Величезна допомога, надана В'єтнаму СРСР, підтримка героїчного в'єтнамського народу усіма миролюбними силами
змусили США піти на укладення угоди про припинення війни і відновлення миру у В'єтнамі. Небезпечним осередком конфлікту залишався Близький Схід. Складні протиріччя і непримиренність сторін призвели до кількох Арабо-ізраїльська війна і надовго виключили можливість мирного врегулювання в цьому регіоні.
Проте в ці важкі десятиліття людство все більш чітко усвідомлювала, що нова світова війна не є неминучою, що зусилля прогресивних сил можуть зупинити сповзання людства до ядерної катастрофи.
50-60-ті роки ознаменувалися небаченої за масштабами гонкою озброєнь. Величезні матеріальні, інтелектуальні та інші ресурси розтрачувалися на розробку і виробництво все нових засобів ведення війни. Водночас вкрай гостро не вистачало їх для вирішення соціально-економічних проблем в більшості країн світу. У 1960 р. СРСР запропонував Сесії Генеральної Асамблеї ООН розглянути основні положення договору про загальне і повне роззброєння держав під суворим міжнародним контролем. Західні країни відхилили цю ініціативу, однак, перший крок до потепління міжнародних відносин був зроблений. У серпні 1963 Великобританія, СРСР і США підписали в Москві Договір про заборону ядерних випробувань в атмосфері, в космічному просторі й під водою.
Постійно підсилюється гонка озброєнь, особливо ядерних, підводила людство до фатальної межі, потрібні були величезні зусилля, щоб зупинити цей негативний процес. Активна позиція СРСР і його союзників, спрямована на оздоровлення міжнародної обстановки, зусилля руху неприєднання, політичний реалізм керівників ряду західних країн принесли позитивні результати. З початку 70-х років міжнародні відносини вступили в смугу розрядки. У березні 1970 р. набрав чинності Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. До початку 90-х років його підписали понад 135 держав. Для європейського регіону важливе значення мав Договір між СРСР і ФРН, укладений у серпні 1970
У 1972-1974 р. велися інтенсивні переговори на вищому рівні між СРСР і США, які призвели до підписання низки важливих політичних документів. «Основи взаємовідносин між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Сполученими Штатами Америки» містили платформу переведення двосторонніх відносин на якісно новий рівень їх радикального поліпшення.

У цей же період було укладено Договір між СРСР і США про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО), підписана Тимчасова угода про деякі заходи в галузі обмеження стратегічних наступальних озброєнь (OCB-1).
Поліпшення відносин між двома наддержавами створило передумови для зміцнення безпеки і розвитку міждержавного співробітництва на Європейському континенті. Велику роль в цьому зіграли ініціативи СРСР та інших соціалістичних країн. Важливе значення мало зміна позиції ФРН з питань європейської політики. Коаліційний уряд соціал-демократів на чолі з Канцлером Віллі Брандтом запропонувало «нову східну політику», стрижнем якої було визнання склалися в Європі післявоєнних реальностей і нормалізація відносин з СРСР і країнами Східної Європи. Це дало поштовх розвитку процесу зміцнення загальноєвропейської безпеки. У 1973 р. в Гельсінкі відбулися багатосторонні консультації 33 європейських держав, США і Канади з підготовки загальноєвропейського Наради. 30 липня - 4 серпня 1975 р. в Гельсінкі відбулася Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ). Керівники 35 держав підписали Заключний акт, в якому зафіксовані узгоджені принципи взаємовідносин країн - учасниць Наради, визначені зміст і форми співробітництва між ними, заходи по зменшенню небезпеки виникнення збройних конфліктів. Зростаючу зацікавленість у розвитку процесу, розпочатого в Гельсінкі, показали подальші зустрічі держав - учасниць НБСЄ в Белграді (1977-1978 р.), Мадриді (1980-1983 р.), Стокгольмі (1984-1987 р.), Відні (19861989 р. ), Парижі (1990 р.), Гельсінкі (1992 р.).
70-80-ті роки були відзначені безпрецедентним зростанням промислових, науково-технічних зв'язків західних країн з СРСР та іншими соціалістичними країнами. Перспективні програми та угоди з СРСР уклали Франція, Великобританія, Австрія, Італія, Бельгія, Норвегія, Швеція, Греція, ФРН і ряд інших держав. Однак не можна не відзначити, що наприкінці 70-початку 80-х років міжнародна обстановка загострилася. Політичний курс США щодо СРСР різко посилився з приходом до влади в січні 1981 адміністрації Р.Рейгана. У березні 1983 р. він виступив зі стратегічною оборонною ініціативою (СОІ). Напруженість досягла кульмінації восени 1983 р. в результаті того, що над
територією СРСР був збитий південно-корейський авіалайнер з пасажирами на борту.
Зростання міжнародної напруженості був пов'язаний також із зовнішньополітичним курсом США та інших західних країн. Сферою життєво важливих інтересів США були оголошені майже всі регіони планети. Багато випробували на собі політичне, економічне, а часто і військовий тиск США. Наприкінці 70-початку 80-х років об'єктами втручання ставали Іран, Ліван, Лівія, Нікарагуа, Сальвадор, Гренада та інші країни. Посилилася напруженість і в зв'язку з введенням обмеженого контингенту радянських військ в Афганістан.
Зміни, що сталися в СРСР з приходом до влади в 1985 р. нових керівників, дозволили обгрунтувати на державному рівні основи нового політичного мислення і приступити до їх практичного здійснення. Це призвело до радикального оновлення зовнішньої політики СРСР. Центральними ідеями нового політичного мислення стали: ідея пріоритету загальнолюдських інтересів над класовими, національними, соціальними; ідея взаємозалежності людства перед загрозою стрімко насуваються глобальних проблем; ідея свободи вибору суспільного устрою; ідея демократизації та деідеологізації всієї системи міжнародних відносин.
Нова філософія світу пробивала собі дорогу, втілюючись в конкретних кроках. Реальним підтвердженням цьому стало розвиток і поглиблення політичного діалогу між СРСР і США по всіх вузлових питань світової політики і двосторонніх відносин.
 Радянсько-американські переговори на вищому рівні в Женеві (1985 р.), Рейк'явіку (1986 р.), Вашингтоні (1987 р.) і Москві (1988 р.) призвели до важливого результату. У грудні 1987 р. був підписаний, а в червні 1988 р. вступив в дію Договір РОСМД. Це перше в історії угоду, що передбачає знищення двох класів ядерних озброєнь при строгому міжнародному контролі. Результатом стало значне поліпшення радянсько-американських відносин. Подальше їх якісний розвиток відбулося в результаті переговорів на вищому рівні у Вашингтоні (травень - червень 1990 р.) і в Москві (липень 1991 р.). Виняткове значення мало підписання двостороннього договору про обмеження і скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Збалансованість договору відповідала інтересам зміцнення стратегічної ста-
 бильности і зменшення ймовірності ядерного конфлікту. Однак у цьому напрямку є величезні можливості для руху вперед і більш істотного скорочення СНО.
 У усуненні напруженості в міжнародних справах як в цілому на планеті, так і в Європі велику роль зіграло врегулювання відносин Німеччини і підписання 10 вересня 1990 відповідної угоди. Практично цей договір підвів остаточну риску під підсумками другої світової війни.
 Згодом у міжнародних справах виникли нові гострі проблеми. Розпад Югославської Федерації, а потім і СРСР призвів до виникнення нових регіональних конфліктів, які не врегульовані до теперішнього часу. Змінилася геополітична ситуація у світі, припинила своє існування система міжнародних відносин між соціалістичними державами. Країни Східної Європи переорієнтувалися на Захід. У липні 1997 р. на саміті НАТО в Мадриді було прийнято рішення про розширення альянсу за рахунок трьох держав колишнього Варшавського Договору - Чехії, Польщі та Угорщини. Наближення військової структури НАТО до більшості держав СНД може змінити геополітичну обстановку, здатне підірвати систему договорів з обмеження озброєнь. Такий розвиток подій може ускладнити створення нової структури Європи, дестабілізувати всю систему міжнародних відносин. Війна на Балканах, інші конфлікти в Європейському регіоні, труднощі перехідного періоду в країнах Східної Європи і в пострадянському просторі створюють загрозу безпеці в Європі. Ця загроза доповнюється агресивним націоналізмом, релігійної та етнічною нетерпимістю, тероризмом, організованою злочинністю, неконтрольованої міграцією. В останні роки посилюється боротьба за контроль над прийняттям рішень у глобальному масштабі. Найбільшу увагу «центри сили» зосереджують на діяльності, що дозволяє контролювати основні фінансові, інтелектуальні та інформаційні потоки. Швидко зростає значення контролю над економічними процесами, розвитком всієї соціальної сфери. Все це вимагає нових величезних зусиль для збереження і зміцнення миру і міжнародної безпеки.
 Вступаючи в ХХ1 століття, людство зіткнулося не тільки з новими глобальними викликами, але й з змінилася геополітичною ситуацією. Залишившись єдиною наддержавою у світі, США подають свою чільну роль як необ-
 димость, продиктовану не тільки американськими національними інтересами, а й бажанням світової спільноти.
 Застосування сили в Іраку та Югославії, розширення Північноатлантичного союзу, використання сили в інших регіонах планети демонструють бажання встановити абсолютну гегемонію США в світі. З цим навряд чи погодяться Китай, Росія, Індія і багато незалежні держави, які надають і будуть чинити опір гегемонізму. У сформованій ситуації справжня безпека людства пов'язана не з поглибленням протистояння між країнами і народами, а з пошуком нових шляхів і напрямків всебічного та взаємовигідного співробітництва, здатних забезпечити збереження та розквіт людської цивілізації.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ 1. Міжнародні відносини у другій половині ХХ в."
  1.  ЗМІСТ
      міжнародні громадські рухи в другій половині ХХ в 173 § 1. Міжнародні відносини у другій половині ХХ в 173 § 2. Міжнародні громадські рухи в другій половині ХХ в 180 Глава 8. Розвиток науки і культури в новітній час 191 § 1. Розвиток науки і культури в першій половині ХХ в 191 § 2. Розвиток науки і культури в другій половині ХХ в. ..
  2.  ТЕМА 14 Візантія і Балкани в XI-XШвв. Сельджуки в XI-XШвв.
      міжнародної торгівлі, зростання значення Константинополя. Зовнішня політика Візантії в X - XI ст. Боротьба з арабським халіфатом. Завоювання Болгарії. Російсько-візантійські відносини в IX - XI ст. Правління Комнінів і подальший розвиток феодалізму. Пронін і проніарів. Перуки. Загострення внутрішніх протиріч у Візантії. Соціальна боротьба в X - XI ст. Народні рухи в містах та візантійської селі.
  3.  § 2. Жовтневе збройне повстання. Встановлення радянської влади
      відношенні. Оцінюючи обстановку в Росії восени 1917 р., В. І. Ленін вказував, що в країні назріло загальнонаціональна криза. У роботі «Загрожуюча катастрофа і як з нею боротися» В. І. Ленін показав, що війна, голод, розруха - результат хазяйнування буржуазії і поміщиків. Він висунув і обгрунтував програму порятунку країни від катастрофи шляхом конфіскації поміщицьких земель, націоналізацію землі, банків
  4.  § 3. Ідейно-політична боротьба в суспільстві і в партії більшовиків
      міжнародна обстановка. Сталін відходить від концепції світової революції, беручи на озброєння ідею про можливість побудови соціалізму в одній країні, проти якої виступив Зінов'єв. Він у книзі «Ленінізм» піддав критиці погляди Сталіна, стверджував, що побудова соціалізму в СРСР можливе тільки з перемогою революції в Європі та Америці. Це був крок назустріч Троцькому, який відстоював таку ж
  5.  § 2. Країни Заходу в 1918 - 1923 г.
      міжнародна обстановка і внутрішні суперечності привели до падіння Угорської Радянської республіки. 1 серпня на засіданні Будапештського ради праві соціал-демократи домоглися ухвалення рішення про відставку радянського уряду. Незабаром в країні встановилася реакційна диктатура. Встановлення фашистської диктатури в Італії. У березні 1919 р. в одному з особняків Мілана була створена перша
  6.  § 8. Демократична революція в Іспанії і Народний фронт
      міжнародну підтримку. СРСР через Комітет з невтручання заявив, що якщо не буде припинена іноземна військова допомога бунтівникам, то Радянський уряд буде вважати себе вільним від виконання «Угоди з невтручання». У середині жовтня 1936 р. в Іспанії прибув перший радянський корабель з озброєнням, а Іспанія незабаром отримала радянські танки, винищувачі, військових
  7.  § 11. Робочий рух, соціал-демократія і Комінтерн у міжвоєнний період
      міжнародному масштабі. Навесні 1919 р. з ініціативи російських комуністів у Москві зібрався конгрес представників комуністичних партій з 21 країни. На ньому був заснований Комуністичний Інтернаціонал. Провідну роль в Комінтерні грала Російська Комуністична партія (більшовиків) і її керівники - В. І. Ленін, Л. Троцький, М. Бухарін, Г. Зінов'єв та ін Партії, що увійшли до Комінтерну,
  8.  § 1. Початок другої світової війни
      міжнародних відносин, засновану на диктаті країн, що перемогли в першій світовій війні і поставили в принизливе становище Німеччини. Цим були створені умови для розвитку ідеї реваншу. Німецький імперіалізм на новій матеріально-технічній основі створив потужну військово-економічну базу, причому сприяння йому надали західні країни. У Німеччині та союзних їй Італії та Японії панували
  9.  § 5. Антифашистська боротьба на окупованих територіях СРСР і в країнах Європи
      відношенню до населення окупованої території СРСР. З фашистських солдатів і офіцерів не тільки знімалася відповідальність за будь-які злочини, але, навпаки, на них покладався обов'язок здійснювати злочини та злочини. Нацистські плани розчленування і поневолення Радянського Союзу відкрито висловлювали прагнення знищити СРСР як національна держава, вигнати або винищити радянських людей на
  10.  Етичні погляди марксистів-соціалістів:
      міжнародного комуністичного руху, засновник Радянської держави. Ленін розробив проблему дисципліни праці в умовах соціалістичного суспільства, де не буде місце палиці і приниженню особистості, але де буде місце товариського взаємоповаги, самостійності та трудового ентузіазму. Ленін - автор ідеологічних робіт: «Що таке« друзі народу »і як вони воюють проти
  11.  § 2. Громадсько-політичне життя в середині 1950 - середині 1960-х р.
      міжнародній арені формувала низку важливих проблем, що потребують вирішення новим керівництвом країни. Одна з таких проблем пов'язана з розвитком репресивної політики кінця 40-початку 50-х р., що перетворила органи МВС-МДБ в особливу систему контролю всіх сфер суспільного життя і всіх верств суспільства. Питання про систему ГУЛАГу і його рішення також вимагало реформування органів МВС-МДБ. Смерть Сталіна
  12.  § 5. Особливості політичного та духовного життя в другій половині 1960 - початку 1980-х р.
      міжнародне співробітництво Радянського Союзу в сфері культури. До середини 80-х років СРСР налагодив культурні зв'язки з 20 січня країнами. Як внутрішня обстановка, так і зовнішня політика Радянського Союзу в другій половині 60-х - початку 80-х років характеризувалися суперечливістю, приводили і до успіхів, і до серйозних прорахунків і помилок. Як і раніше СРСР і США протистояли один одному.
  13.  § 2. Соціально-економічні перетворення
      міжнародної спеціалізації Росії придбала в 90-ті роки особливо виражений характер. Так, за 2000 р. тільки за нафту РФ отримала 35 млрд. доларів доходу, з яких до бюджету потрапила лише одна четверта. Сучасні тенденції, проблеми та завдання економічного розвитку (2000-2001 р.). По-перше, необхідний поступовий, але постійне економічне зростання для виходу з глибокої кризи. На жаль,
  14.  § 2. Сполучені Штати Америки в 1945 - 1990-ті р.
      міжнародними позиціями. Господар-ського становище країни погіршувався. В економіці позначилися довготривалі негативні тенденції. У 1980 - 1982 р. вибухнула чергова економічна криза. У 1982 р. промислове виробництво впало в порівнянні з попереднім роком на 8,2%. Криза вразила всі провідні галузі промисловості, сільське господарство, невиробничу сферу. На президентських виборах в
  15.  § 1. Проблеми вибору шляхів розвитку країн Центральної та Південно-Східної Європи
      міжнародних відносин, яка базувалася на військово-політичному і економічному співробітництві з Радянським Союзом. У перші повоєнні роки керівна і координуюча роль Москви здійснювалася через двосторонні зв'язки керівників ВКП (б) і національних комуністичних (робочих) партій. У вересні 1947 р. на нараді компартій в Польщі був створений спеціальний керівний орган -
  16.  § 3. Соціально-політичне становище країн Центральної та Південно-Східної Європи у 70-ті - середині 80-х р.
      відношенню до соціалізму як суспільного ладу і до марксизму-ленінізму як ідеології. Цьому сприяли як зростання рівня культури і освіти, так і розвиток телекомунікацій і туризму. Негативну реакцію викликали численні свідчення морального розкладання партійно-державної верхівки. Величезну роботу з пропаганди західного способу життя проводили «радіоголоси» і спеціальні
  17.  § 4. Країни Центральної та Південно-Східної Європи в середині 80-х - 90-ті р.
      міжнародних відносин в Європі та світі, революції рубежу 80-90-х років привели до різкої зміни зовнішньополітичних та економічних ориента-цій країн Центральної та Південно-Східної Європи. На рубежі 1990-1991 р. була ліквідована військово-політична Організація Варшавського договору. РЕВ, запровадивши з 1 січня 1991 взаєморозрахунки у конвертованій валюті, загинув, що завдало сильного удару по економіці