Головна
Безпека життєдіяльності та охорона праці || Хімічні науки || Бізнес і заробіток || Гірничо-геологічна галузь || Природничі науки || Зарубіжна література || Інформатика, обчислювальна техніка та управління || Мистецтво. Культура || Історія || Літературознавство. Фольклор || Міжнародні відносини та політичні дисципліни || Науки про Землю || Загальноосвітні дисципліни || Психологія || Релігієзнавство || Соціологія || Техніка || Філологія || Філософські науки || Екологія || Економіка || Юридичні дисципліни
ГоловнаЮридичні дисципліниЮридичні словники, довідники та енциклопедії → 
« Попередня Наступна »
Саниахметова Н.А.. Юридичний довідник підприємця. Видання восьми. - X.: ТОВ «Одіссей». - 992 с., 2006 - перейти до змісту підручника

13.6. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

Розділ V111 Закону «Про захист економічної конкуренції» встановлює перелік порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а також і санкції за їх вчинення.

Згідно ст. 50 Закону порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є: 1)

антиконкурентні узгоджені дії, 2)

зловживання монопольним (домінуючим) становищем; 3)

антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; 4)

невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету України або їх виконання не в повному обсязі; 5 )

здійснення учасниками узгоджених дій - суб'єктами господарювання дій, заборонених згідно ч.5 ст. 10 Закону; 6)

делегування повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування у випадках, заборонених згідно ст. 16 Закону; 7)

вчинення дій, заборонених згідно ст. 17 Закону; 8)

обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно 4.2 ст. 18, ст. 19 і 20 Закону; 9)

обмежувальна діяльність, заборонена згідно ч.1 ст. 18 Закону; 10)

недотримання умов, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 22 Закону; 11)

порушення положень погоджених з органами Антимонопольного комітету України установчих документів суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції; 12)

концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України у разі, якщо наявність такого дозволу необхідна; 13)

неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки; 14)

надання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки; 15)

надання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню; 16)

створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у проведенні перевірок, оглядів, вилучення чи накладення арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації; 17)

дача рекомендацій суб'єктами господарювання, об'єднаннями, органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції або сприяють вчиненню таких порушень; 18)

обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету України, його територіальне відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; 19)

невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію; 20)

обмежувальна діяльність об'єднань , заборонена згідно ст. 21 Закону.

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Зокрема, несвоєчасне подання суб'єктом господарювання на вимогу державного уповноваженого Антимонопольного комітету України передбаченої законом інформації є порушенням антимонопольного законодавства і тягне за собою застосування штрафних санкцій.

Рішенням арбітражного суду відмовлено у задоволенні позовних вимог Антимонопольного комітету України (далі - Комітет) про стягнення з акціонерного товариства (далі - товариство) штрафу та пені за порушення антимонопольного законодавства та визнано недійсною постанову державного уповноваженого Комітету про застосування штрафних санкцій за неподання на його вимогу передбаченої законом інформації.

Позовні вимоги визнані необгрунтованими з посиланням на те, що проведення досліджень, для яких вимагалося надання інформації, що не віднесено до компетенції Комітету, і до того ж позивач користується правом на отримання інформації, в тому числі з обмеженим доступом, необхідної лише для здійснення завдань, передбачених законодавством, а вимога оформлено неналежним чином - без прийняття постанови або розпорядження.

У заяві до Вищого арбітражного суду України про перевірку рішення в порядку нагляду Комітет просив його скасувати і задовольнити позовні вимоги з посиланням на прийняття постанови про накладення штрафу в межах повноважень, наданих чинним законодавством.

Розглянувши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке:

Постановою державного уповноваженого Комітету на суспільство накладено штраф на підставі абзацу 4 ст. 19 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» у зв'язку з несвоєчасним наданням останнім інформації на вимогу державного уповноваженого Комітету.

Здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства є одним з основних завдань Комітету (ст.З Закону України «Про Антимонопольний комітет України»),

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Комітет у межах наданої йому компетенції визначає межі товарного ринку, а також монопольне становище на ньому суб'єктів господарювання.

Згідно ст. 13 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» суб'єкти господарювання зобов'язані на вимогу державних уповноважених Комітету представляти документи, письмові та усні пояснення, іншу інформацію, в тому числі інформацію з обмеженим доступом, необхідну для здійснення Комітетом і його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством. Як вбачається з матеріалів справи, вимога державним уповноваженим Комітету прямувало з метою з'ясування необхідних питань для дослідження товарного ринку.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст.22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» вимоги державних уповноважених Комітету в межах їх повноважень є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, а їх невиконання тягне за собою передбачену законом відповідальність. Оскільки законодавством не передбачена форма вимоги, судова колегія дійшла висновку про необгрунтованості посилань на обов'язковість оформлення такої вимоги постановою чи розпорядженням.

Несвоєчасне надання відповідачем інформації на вимогу державного уповноваженого Комітету, який діяв у межах законодавчо визначених повноважень, є порушенням антимонопольного законодавства.

Враховуючи викладене, судова колегія Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов дійшла висновку, що постанова Комітету відповідає вимогам чинного законодавства, а отже, відсутні правові підстави для визнання його недійсним. Позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій заявлені на підставі пункту 2 статті 25 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій деятечьності», згідно з яким суб'єкти господарювання, на яких Комітетом накладено штраф, сплачують його у 30-денний термін з дня отримання рішення про накладення штрафу, а за кожен день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу.

За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов скасовано рішення арбітражного суду та задоволено позовні вимоги [Бізнес. Бухгалтерія. - 2001. - № 25/1. - С.47-48].

Іноді в практиці виникають питання, пов'язані з підставами застосування Антимонопольним комітетом України та його органами штрафів за неподання або несвоєчасне подання інформації на вимогу антимонопольного органу.

Так, рішенням судової колегії Вищого арбітражного суду України з розгляду спорів задоволено позов Антимонопольного комітету України (далі - Позивач) про стягнення з акціонерного товариства (далі - Відповідач) штрафу та пені за порушення антимонопольного законодавства.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що згідно ст. 25 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (далі - Закон) рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень підлягають виконанню в термін, зазначений у цих рішеннях.

Відповідач в заяві про перевірку та скасування судового рішення в порядку нагляду просив у позові відмовити, посилаючись на наступне:

Повна інформація, що стосується обсягів поставленого і проданого товару і контрагентів за укладеними Відповідачем контрактами, надавалася відповідним державним контролюючим органам, з боку яких не надійшли питання або зауваження. Інформацію про своє фінансово-господарське становище Відповідач надав Позивачу у письмовому вигляді, відповівши на поставлені Позивачем питання.

У зв'язку з тим, що частина питань Позивача дублювала його попередні запити, а відповіді на інші питання були викладені посібникам Відповідача під час численних зустрічей шляхом усних пояснень, Відповідач вважав, що вимоги Позивача про надання інформації виконані і тому немає підстав для накладення штрафу.

Розглянувши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке:

Постановою державного уповноваженого Антимонопольного комітету України від 29.10.99 р. Відповідач притягнутий до відповідальності - штрафу за порушення антимонопольного законодавства. Підставою для прийняття такого рішення Позивачем послужило неподання Відповідачем інформації на запити від 04.08.99 р., від 19.08.99 р. та подання неповної інформації на запит від 13.07.99 р.

4.1 ст. 19 Закону за неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації встановлена ??відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 0,5% виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній рік, що передував року накладення штрафу.

Суб'єкти господарювання, на яких накладається штраф, сплачують його у 30-денний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу. За кожен день прострочення сплати штрафу відповідно до вимог ст. 25 Закону нараховується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу.

Копію постанови Позивача Відповідач отримав 15.11.99 р., але у встановлений термін штраф сплачено не був, а тому за період з 16.12.99 р. по 24.04.2000 р. нарахована пеня.

Доводи Відповідача про відповідний інформуванні Позивача шляхом обговорення порушених питань під час зустрічей і з використанням інших джерел судом до уваги не прийняті, оскільки Закон зобов'язує Відповідача надавати Позивачу або його територіальним органам інформацію за їх запитами.

За таких обставин судова колегія Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов не знайшла підстав для скасування судового рішення [Бізнес. Бухгалтерія. - 2000. - № 39. - С.90-91].

Виходячи зі змісту Закону України «Про захист економічної конкуренції», за порушення законодавства про захист економічної конкуренції можливе застосування заходів адміністративної, цивільно-правової відповідальності, а також двох специфічних санкцій у вигляді накладаються

Антимонопольним комітетом штрафів і примусового розділу монопольних утворень.

Найбільш поширеною санкцією за порушення антимонопольного законодавства в Україні є накладення штрафів на підприємців Антимонопольним комітетом України.

Згідно ст. 52 Закону органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання: юридичних осіб; фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання - юридичних та / або фізичних осіб, яка відповідно до ст. I Закону визнається суб'єктом господарювання, у випадках, передбачених ч.4 ст.52.

 Розміри штрафів диференційовані залежно від виду правопорушення. 

 За антиконкурентні узгоджені дії, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету України або їх виконання не в повному обсязі, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. При наявності незаконно одержаного прибутку, що перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бьггь обчислений оціночним шляхом. 

 Штрафи у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф, накладаються за такі правопорушення: -

 здійснення учасниками узгоджених дій - суб'єктами господарювання дій, заборонених згідно ч.5 ст. 10 Закону; 

 обмежувальну і дискримінаційну діяльність, заборонену згідно ч.2 ст. 18, ст. 19 і 20 Закону; -

 недотримання умов, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 22 Закону; -

 порушення положень погоджених з органами Антимонопольного комітету України установчих документів суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції; -

 концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України у разі, якщо наявність такого дозволу необхідна; -

 невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію. 

 Штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф, накладаються за такі правопорушення: -

 обмежувальна діяльність, заборонена згідно ч. 1 ст. 18 Закону; -

 неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки; -

 надання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки; -

 надання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню; -

 створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у проведенні перевірок, оглядів, вилучення чи накладення арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації; -

 обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету України, його територіальне відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. 

 Доход (виручка) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається як сумарна вартість доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) усіх юридичних та фізичних осіб, що входять до групи, яка визнається суб'єктом господарювання відповідно до ст. 1 Закону. 

 У разі, якщо кілька юридичних та / або фізичних осіб - суб'єктів господарювання, що входять до групи, яка визнається суб'єктом господарювання, вчинили діяння (дії, бездіяльність), які призвели до порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазначеним суб'єктом господарювання, та / або мають права , без яких вчинення порушення було б неможливим, та / або отримали чи можуть отримати переваги у конкуренції чи інші вигоди, штраф накладається на суб'єкт господарювання в особі юридичних та / або фізичних осіб, які вчинили наведені діяння (дії, бездіяльність) або отримали чи можуть отримати наведені вигоди. Під вигодою вважається, зокрема можливість впливати на діяльність інших юридичних та / або фізичних осіб - суб'єктів господарювання, одержання частини їх прибутку. 

 Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф, передбачений абзацом 2 ч.2 ст.52, накладається у розмірі до двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений абзацом 3 ч. 2 ст.52, - у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений абз.4 ч.2 ст.52, - у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 

 Рішення про накладення штрафів у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймаються виключно Антимонопольним комітетом України, адміністративною колегією Антимонопольного комітету України на їх засіданнях. 

 У разі, якщо суб'єкт господарювання працював менше одного року, розмір штрафу обчислюється від доходу (виручки) суб'єкта господарювання за весь час до прийняття рішення про накладення штрафу. 

 Вищевказані штрафи, що накладаються органами Антимонопольного комітету України відповідно до ст. 52 Закону слід відрізняти від стягнення штрафів як заходів адміністративної відповідальності відповідно до Кодексу про адміністративні правопорушення України (КпАП). Їх відмінність можна провести за кількома підставами. Так, вони розрізняються по суб'єктах правопорушення, на яких штрафи накладаються. Штрафи за ст. 52 Закону застосовуються лише до об'єднань та суб'єктам господарювання, у тому числі юридичним особам, а відповідно до КпАП - до посадових осіб органів державної влади керівникам підприємств, а також до громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи (тобто до фізичних особам - суб'єктам підприємництва). Відрізняються вони і за юрисдикційних органах, накладати санкції. За ст. 52 Закону - це органи Антимонопольного комітету, а стягнення штрафів як заходів адміністративної відповідальності здійснюється в судовому порядку. Органами Комітету, які мають право накладати штрафи за порушення антимонопольного законодавства, є Антимонопольний комітет України, постійно діючі та тимчасові адміністративні колегії Антимонопольного комітету України, державний уповноважений Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України. 

 У практиці при визначенні розміру штрафів органами Антимонопольного комітету враховуються: істотність впливу на конкуренцію на конкретному ринку, розмір незаконно отриманого прибутку, розмір збитків, завданих внаслідок неправомірних дій відповідача, повтор-ність і тривалість порушення, поведінка підприємця після виявлення ознак порушення, фінансове становище відповідача та інші обставини. 

 Наслідки несплати штрафів, що накладаються Антимонопольним комітетом, визначені в ч.5 ст. 56 Закону - за кожен день прострочення сплати штрафу (перевищення 30-денного терміну сплати штрафу, який обчислюється з дня одержання рішення про накладення штрафу) стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розмір штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України. У разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені, органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку. 

 Ст. 53 Закону передбачає таку специфічну санкцію, як примусовий розділ. Якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимоно-польного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище. 

 Примусовий розділ не застосовується у випадках: 

 неможливості організаційного або територіального відділення підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць; 

 наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць (якщо обсяг продукції, споживаної суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу або структурної одиниці). 

 Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути менше шести місяців. 

 Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому розділу, здійснюється за його розсудом за умови усунення монопольного (домінуючого) становища цього суб'єкта господарювання на ринку.

 Згідно ч.І ст.54 Закону «Про захист економічної конкуренції» за правопорушення, передбачені п. 13-16 ст. 50 Закону, посадові особи та інші працівники суб'єктів господарювання, працівники органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність згідно із законом. 

 За правопорушення, передбачені п. 4, 13-16 ст. 50 Закону, посадові особи органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність згідно із законом. 

 Адміністративна відповідальність передбачена ст.ст. Ібб'-Ібб'1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП). Зловживання монопольним становищем на ринку і неправомірні угоди між підприємцями тягнуть накладення штрафу на керівників (розпорядників кредитів) підприємств (об'єднань, господарських товариств тощо) у розмірі до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, - до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Дискримінація підприємців органами влади і управління тягне накладення штрафу в розмірі до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Порушення порядку подання інформації Антимонопольному комітету України та його територіальним відділенням тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, - до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; ухилення від виконання рішень Комітету і його територіальних відділень або несвоєчасне виконання їхніх рішень - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до шести не обла-Гаєм податком мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю,-до шістнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 

 Передбачений ч.1 ст. 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення тримісячний строк не підлягає застосуванню до правовідносин, пов'язаних зі стягненням штрафних санкцій з суб'єктів господарювання - юридичних осіб за порушення ними антимонопольного законодавства. 

 Рішенням арбітражного суду відмовлено у задоволенні позовних вимог Антимонопольного комітету України (далі - Комітет) до спільного підприємства (далі - підприємство) про стягнення штрафу та пені за порушення антимонопольного законодавства з посиланням на пропуск позивачам передбаченого ч.1 ст.ЗОЗ Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України) тримісячного строку, протягом якого постанова про накладення штрафу та стягнення пені могло бути звернено до виконання. 

 У заяві до Вищого арбітражного суду України про перевірку рішення в порядку нагляду Комітет просив його скасувати, а позов задовольнити зважаючи необгрунтованості застосування приписів КпАП України до суб'єктів господарювання - юридичним особам. 

 Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке: 

 Постановою Комітету на підприємство накладено штраф за порушення антимонопольного законодавства. 

 Відповідно до п.2 ст.25 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» суб'єкти господарювання, на яких Комітетам накладено штраф, сплачують його у 30-денний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу, а в разі несплати - за кожен день прострочення стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. 

 Відповідач не сплатив штраф у добровільному порядку і оскаржив постанову Комітету до арбітражного суду. 

 Рішенням арбітражного суду в задоволенні позову про визнання постанови Комітету недійсним відмовлено. 

 КоАП України, зокрема, глава 2, суб'єктом відповідальності за адміністративне правопорушення визначає тільки фізична особа. Як вбачається зі змісту положень нормативних актів, що визначають підстави здійснення контролю за дотриманням норм антимонопольного законодавства (п.З ст.25 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», ст.25 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» ), стягнення штрафних санкцій з суб'єктів господарювання - юридичних осіб за порушення ними антимонопольного законодавства не обмежується якимись певними строками. 

 Враховуючи викладене, посилання в рішенні арбітражного суду на те, що постанова Комітету не підлягає виконанню, оскільки воно не було реалізовано протягом строку, встановленого ч. 1 ст.ЗОЗ КоАП України, є безпідставною. 

 За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов рішення арбітражного суду скасовано [Бізнес. Бухгалтерія. - 2001. - № 25/1. -С.48]. 

 Цивільно-правова санкція у вигляді відшкодування збитку передбачена ст.55 Закону. Особи, яким завдано шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до суду, господарського суду із заявою про її відшкодування. 

 Деякі порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть спричиняти відшкодування збитків у подвійному розмірі - збиток, заподіяний порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими п. 1,2,5,10,12,18,19 ст. 50 Закону, відшкодовується особою, яка вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди. 

 Заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей термін не може бути відновлений (п.1 ст.60 Закону). 

 Обласне територіальне відділення Антимонопольного камітета України (далі - Відділення) звернулося до арбітражного суду області з позовом про стягнення з автотранспортного підприємства (далі - АТП) суми неправомірно отриманого прибутку і штрафу за це порушення. 

 У свою чергу АТП пред'явило зустрічний позов про визнання недійсною постанови Відділення про застосування санкцій. 

 Рішенням арбітражного суду області в позові Відділенню відмовлено, а зустрічний позов задоволено у зв'язку з відсутністю в діях АТП порушень антимонопольного законодавства, зокрема, абзацу 2 ст.4 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». 

 Постановою голови арбітражного суду області рішення залишено в силі. 

 Відділення не погодилося з такими, що відбулися у справі рішеннями і звернулося до судової колегії Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов з заявою, в якій просило скасувати рішення та постанову арбітражного суду області, задовольнити його позов і відмовити АТП в задоволенні зустрічного позову. При цьому Відділення посилалося на пропуск АТП 30-денного терміну, встановленого названим вище Законом для оскарження постанов Відділення. а також на те, що зустрічний позов АТП чинності ст.60 Арбітражного процесуального кодексу України не підлягав спільному з основним розгляду, оскільки не пов'язаний з предметом спору. 

 Перевіривши матеріали справи, судова колегія встановила наступне: Перевірка дотримання АТП вимог антимонопольного законодавства, проведена Відділенням, виявила порушення абзацу 2 стЛупо-мянутих Закону у вигляді нав'язування контрагенту за договором додаткових дискримінаційних умов, що не відносяться до предмета договору. За це порушення постановою Відділення на АТП нарахований штраф і наказано повернути неправомірно отриманий прибуток. 

 Як випливає з матеріалів справи, предметам укладених з АТП договорів підряду були вивезення побутового сміття з об'єктів замовників, ремонт і заміна контейнерів для вивозу сміття. 

 Тариф на ремонт контейнерів встановлено пріказалі по АТП на підставі рішення міської ради з попереднім узгодженням з міським управлінням житлово-комунального господарства, що відповідає вимогам cm 23 Закону України «Про підприємства в Україні» та ст. 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення», тобто в установленому порядку. 

 У зв'язку з цим арбітражний суд області правомірно дійшов висновку про відсутність у діяльності АТП яких би то не було ознак нав'язування замовникам додаткових дискримінують умов, що не відносяться до предмета договору, і пов'язаної з цим безпідставність застосування санкцій. 

 Не може бути прийнята до уваги і посилання Відділення на порушення 30-денного строку на оскарження його постанов, встановленого п. 1 ст. 24 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» для звернення до арбітражного суду з заявою про скасування або зміну повністю або частково рішень органів Антимонопольного комітету, оскільки зазначений строк не є пресекательним. В іншому випадку таке трактування правової норми обмежувала б конституційне право АТП на судовий захист, гарантований Законам України «Про підприємства в Україні» та ст. 1 Арбітражного процесуального кодексу України. 

 Необгрунтованим визнається також затвердження Відділення про неправомірність спільного розгляду основного і зустрічного позовів, оскільки єдиною підставою їх виникнення стало застосування Відділенням санкцій, оформлених його постановами, що свідчить про наявність прямого причинного зв'язку між позовними вимогами сторін по справі та про обгрунтованість їх об'єднання з метою спільного всебічного розгляду справи (ст.60 Арбітражного процесуального кодексу України). 

 З урахуванням викладеного судова колегія Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов не знайшла підстав для скасування або зміни відбулися у справі рішень [Бізнес. - 1999. - № 16,-С. 123, 124]. 

 Згідно ч. 1 ст. 228 КК примушування до антиконкурентних узгоджених дій, заборонених законом про захист економічної конкуренції, шляхом насильства чи заподіяння матеріальної шкоди або погрози застосування насильства чи заподіяння такої шкоди - карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років, ті ж дії, вчинені організованою групою або особою , раніше судимою за злочини, передбачені цією статтею, - караються позбавленням волі на строк від 7 до 12 років (ч. 2 ст.228 КК). 

 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "13.6. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ"
  1.  ПЕРЕДМОВА
      відповідальності за недобросовісну рекламу. Аналізу перерахованих вище проблем і присвячений довідник. Для ознайомлення читате іей з практикою застосування законодавства у роботі не тільки викладаються основні положення закоподат іьства України про підприємництво, а й ілюструються багато законодавчі положення конкретними прикладами з судової практики застосування
  2.  13.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ
      порушень. Господарський кодекс України містить главу 3 «Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції», де визначено загальні правила антимонопольно-конкурентного законодавства. Згідно ч.І ст.25 Господарського кодексу України держава під держівает конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує
  3.  2. Кримінальна відповідальність
      відповідальність за порушення авторських та суміжних прав передбачена ст. 146 КК РФ. Порушникам авторських і суміжних прав може загрожувати до 5 років позбавлення волі (до кримінальної відповідальності в Російській Федерації можуть бути притягнуті лише фізичні особи). При розгляді кримінальної справи може бути одночасно заявлений і розглянуто цивільний позов у ??кримінальному процесі. Згадка про
  4.  Відповідальність за порушення авторських та суміжних прав
      порушення авторських та суміжних
  5.  Механізми економічної відповідальності.
      відповідальність визначається залежно від результатів експертизи. Важливий клас складають механізми відшкодування збитку, в яких економічна відповідальність прямо пов'язана з величиною збитку від виникнення надзвичайної
  6.  7.4. ДОГОВІР ЕНЕРГОПОСТАЧАННЯ
      відповідальність за порушення умов та правил здійснення ліцензованої діяльності з урахуванням неналежного здійснення розрахунків з оптовим постачальником електричної енергії, а також із суб'єктом підприємницької ло тельской діяльності, що здійснюють передачу належної енергопостачальнику електричної енергії, у разі, коли електрична енергія поставляється мережами, які не є його
  7.  ОФІЦІЙНІ ДОКУМЕНТИ І ДЖЕРЕЛА СТАТИСТИЧНИХ ДАНИХ
      законодавства Російської Федерації, 1996, № 15. 11. Інструкція ЦБР від 01.10.97г. № 1 «Про порядок регулювання діяльності банків». 12. Положення Банку Росії від 30.12.97г. № 12-П «Про особливості реорганізації банків у формі злиття і приєднання». 13. Положення Банку Росії від 03.10.2000г. № 122-П «Про порядок надання Банком Росії кредитів банкам, забезпечених заставою і
  8.  Державне регулювання оціночної діяльності
      відповідальність за порушення законодавства про оцінку майна, майнових прав н оціночної діяльності. Органи місцевого самоврядування зобов'язані дотримуватися вимог Закону в частині майна, майнових прав, наявних у комунальній власності, в тому числі забезпечити єдність нормативно-правових вимог проведення оцінки зазначеного майна, передбачених Законом,
  9.  КОРИСНІ ВІДОМОСТІ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ
      КОРИСНІ ВІДОМОСТІ ПРО ЗАХИСТ
  10.  Розділ 13 ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ
      Розділ 13 ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНОЇ
  11.  Розділ 14 ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ЗАХИСТ ВІД НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ
      Розділ 14 ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ЗАХИСТ ВІД НЕДОБРОСОВІСНОЇ
  12.  Право інтелектуальної власності на комерційне найменування
      відповідальністю «Айсберг» (далі - АТ «Айсберг») про неправомірне використання його фірмового найменування приватним підприємством «Айсберг» (далі-ПП «Айсберг»), ПП «Айсберг» стало власником фірмового найменування з моменту його державної реєстрації в органах виконавчої влади 30.12 .94 р. Предметом діяльності АТ є роздрібна комісійна торгівля непродовольчими
  13.  Загальні положення
      відповідальності за зобов'язаннями держави. Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями головного підприємства або учасника ПФГ. Головне підприємство ПФГ не несе відповідальності за зобов'язаннями учасників ПФГ, учасники ПФГ не несуть відповідальності за зобов'язаннями головного підприємства ПФГ, якщо інше не обумовлено двосторонніми договорами, гарантіями, Генеральним
  14.  Умови створення та діяльності фінансових установ
      відповідальність, встановлену законом. Фінансові установи та їх посадові особи не несуть відповідальності за порушення комерційної таємниці внаслідок повідомлення про сумнівні і незвичайних операціях. Фінансові установи повинні розробляти і вводити програми протидії легалізації грошей, набутих злочинним шляхом, які включають розробку внутрішніх контролюючих
  15.  3. Адміністративна відповідальність
      відповідальність за порушення авторських та суміжних прав встановлюється положеннями K ° декса Російської Федерації про адміністративні правопорушення (ст. 7.12 Кодексу) і зводиться до можливості стягнення з порушників штрафів, що перераховуються до державного бюджету, а також конфіскації контрафактних примірників творів та фонограм. Передбачена можливість конфіскації обладнання та
  16.  В.Н. Литовкіна, Е.А. СУХАНОВ, В.В. ЧУБАРОВ. ПРАВО ВЛАСНОСТІ: АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ / М.: Статут. - 731 стор, 2008

  17.  13.2. ЗАБОРОНА антиконкурентні узгоджені дії СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
      відповідальність угоди з місцевими центрами сервісного обслуговування, згідно з якими трьом суб'єктам господарювання було надано право обслуговувати касові апарати по всій області, деяким - на території двох або трьох районів області, а в окремих випадках мали місце обмеження зони діяльності окремими населеними пунктами. При цьому місцеві центри зобов'язувалися не допускати
  18.  Контроль за дотриманням порядку проведення розрахунків
      відповідальної особи. Представником Позивача під час оперативної перевірки було особу з числа молодшого про обслуговуючого персоналу, яка не підписувала договір про матеріальну відповідальність. Як вбачається з матеріалів справи, це особа на прохання посадових осіб податкового органу реалізувало кави і одночасно сообіціло про неможливість надання послуг з харчування та про необізнаність про
  19.  Порушники авторських і суміжних прав
      відповідальності. Наприклад, формально порушником авторських прав може бути визнаний будь-яка людина, який співає на вулиці або в гостях, Ксерокопіюв навіть для особистих цілей нотні тексти, переводить небудь уривок в якості домашнього завдання. Порушником авторських прав формально може бути визнаний навіть школяр, який читає в класі вивчене за завданням вчителя вірш. При визначенні
  20.  Формування конкурентного банківського середовища
      порушення, виключення подвійних стандартів, законодавче обмеження неформальних зв'язків менеджменту банків і державних чиновників. Антимонопольне регулювання в банківському секторі має федеральний і регіональний аспекти. На федеральному рівні антимонопольний аспект доповнюється контролем за банками, які займають домінуюче становище на окремих сегментах фінансових ринків, в цілях