НА ГОЛОВНУ

Безпека життєдіяльності та охорона праці || Хімічні науки || Бізнес і заробіток || Гірничо-геологічна галузь || Природничі науки || Зарубіжна література || Інформатика, обчислювальна техніка та управління || Мистецтво. Культура || Історія || Літературознавство. Фольклор || Міжнародні відносини та політичні дисципліни || Науки про Землю || Загальноосвітні дисципліни || Психологія || Релігієзнавство || Соціологія || Техніка || Філологія || Філософські науки || Екологія || Економіка || Юридичні дисципліни
ГоловнаЮридичні дисципліниЮридичні словники, довідники та енциклопедії → 
« Попередня Наступна »
Саниахметова Н.А.. Юридичний довідник підприємця. Видання восьми. - X.: ТОВ «Одіссей». - 992 с., 2006 - перейти до змісту підручника

10.4. Розрахунків за зовнішньоекономічними договорами

Особливості розрахункових операцій за зовнішньоекономічними договорами визначені в Законі України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.94 р. (далі - Закон).

Відповідно з ним виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт (послуг), експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. За цим Законом такий же ліцензії потребують імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, коли вона перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг). При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву цей термін діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

Здійснення резидентами імпортних операцій на умовах відстрочення поставки в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу постачальнику імпортованої продукції, потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позовні вимоги підприємства до Державної податкової інспекції про визнання недійсним рішення про застосування до підприємства штрафних санкцій за порушення вимог Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті »(далі - Закон) з посиланням на те, що сторонами за договором узгоджений перехід права власності на товар лише після отримання підтвердження про надходження коштів в його оплату.

У заяві до Вищого арбітражного суду України Державна податкова інспекція просила скасувати рішення та постанову у справі і відмовити в позові через здійснення підприємством імпортних операцій на умовах відстрочення поставки з порушенням вимог Закону.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України дійшов висновку про неправильне застосування арбітражним судом норм законодавства, виходячи з такого.

Рішенням Державної податкової інспекції підприємству нараховано пеню за порушення вимог ч. 1 ст.2 Закону, згідно з якою імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення по-ставки, у випадку, якщо таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу на користь постачальника продукції (робіт, послуг), потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України. Як вбачається з матеріалів справи, підприємством відповідна ліцензія не отримана.

Відповідно до ч.І ст.4 Закону (у редакції Закону України від 07.05.96 р. № 184/96-ВР), порушення резидентам терміну, передбаченого ч.І ст.2 Закону , тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0.3 відсотка від суми митної вартості недопоставленої продукції в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Згадана норма Закону є імперативною і не ставить факт надходження товару в Україну в залежність від переходу права власності на товар.

За таких обставин рішення та постанова арбітражного суду скасовані і в позові відмовлено [Бізнес. Бухгалтерія. - 2001. - № 52/2. - С.32].

Із загального правила, встановленого Законом, є виняток, що встановлює більш тривалий (в 2 рази) термін для розрахунків в іноземній валюті. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до статті 1 Закону України« Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті »від 10.09.99 р. виручка резидентів в іноземній валюті за експорт фармацевтичної продукції вітчизняного виробництва підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначених у контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) фармацевтичної продукції. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Законом передбачено наслідок порушення резидентами зазначених строків: стягування пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Вищий арбітражний суд України в оглядовому листі «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю податкових органів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов)» від 07.02.2000 г . № 01-8/48 вказав, що відносини, що виникають внаслідок застосування податковими органами до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності пені за порушення термінів зарахування виручки в іноземній валюті, не регулюються цивільним законодавством.

Так, закрите акціонерне товариство звернулося до арбітражного суду з позовом про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про стягнення пені за порушення термінів розрахунків по експортно-імпортних операціях.

Рішенням арбітражного суду вимоги позивача задоволені з посиланням на те, що пеня не є податком чи іншим обов'язковим платежем, тому при стягненні пені слід керуватися ст. 72 Цивільного кодексу України, яка передбачає скорочені строки позовної давності.

Постановою заступника голови арбітражного суду рішення залишено без змін з тих же мотивів.

Розглянувши заяву державної податкової інспекції про перевірку постанови в порядку нагляду та перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов встановила следуюіцее.

При здійсненні розрахунків в іноземній валюті позивачем порушено терміни зарахування виручки і поставки продукції, передбачені статтями 1 і 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі - Закон).

Відповідно до ст.4 Закону порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Ст. 2 Цивільного кодексу України передбачено, що до податкових і бюджетних відносин цей Кодекс не застосовується. Враховуючи викладене, відносини, що виникають внаслідок застосування податковими органами пені до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за порушення строків зарахування валютної виручки в іноземній валюті, не регулюються цивільним законодавством.

За таких обставин судова колегія Вищого арбітражного суду з перегляду рішень, ухвал, постанов задовольнила заяву державної податкової інспекції, рішення та постанова арбітражного суду скасувала, у задоволенні позову відмовила [Бізнес. Бухгалтерія. - 2000. - № 9. - С.84].

У практиці виникло питання: чи може мирова угода, затверджена судом у процесі вирішення спору про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання ним термінів, передбачених експортно-імпортним контрактом, служити підставою для звільнення резидента від відповідальності , встановленої Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»?

Вищий арбітражний суд України в інформаційному листі від 10.05.2000 р. № 01-8/204 вказав, що названий Закон не ставить стягнення пені за порушення встановлених термінів зарахування виручки резидентів в іноземній валюті на їх валютні рахунки в уповноважених банках у залежність від причин, за якими були порушені терміни. Підставою для застосування встановлених цим Законом санкцій є лише факт порушення терміну відповідного зарахування виручки в іноземній валюті. Отже, мирова угода, затверджена судом у процесі вирішення спору про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання ним термінів, передбачених експортно-імпортним контрактом, не може служити підставою для звільнення резидента від відповідальності, встановленої Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті ».

Відповідальність за порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», не ставиться названим Законом в залежність від обраного сторонами порядку проведення розрахунків, у тому числі і заснованих на заліку взаємної заборгованості резидента і нерезидента (Оглядовий лист Вищого арбітражного суду України «Про практику вирішення окремих категорій спорів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов)» від 22.09.2000 р. № 01-8 / 516.

Так, агропромислова компанія (далі - компанія) звернулася до арбітражного суду з позовом про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування.

Рішенням арбітражного суду вимоги позивача задоволені з тих підстав, що зобов'язання припинене зарахуванням зустрічної однорідної вимоги в порядку ст. 217 Цивільного кодексу України, а також у зв'язку з тим, що прийняте відповідачам рішення не містить ссипок на порушені норми законодавства про податки.

Постановою першого заступника голови арбітражного суду рішення суду залишено без зміни з посиланням на те, що Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не містить заборони на припинення зобов'язання між суб'єктами господарських правовідносин зарахуванням зустрічної однорідної вимоги відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України.

У заяві про перегляд постанови і рішення арбітражного суду державна податкова інспекція просить їх скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що пеня за порушення термінів зарахування виручки в іноземній валюті є штрафною санкцією, яка застосовується незалежно від причин порушення термінів, і видам обов'язкового платежу до бюджету.

Перевіривши доводи заявника та матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

При здійсненні розрахунків в іноземній валюті позивачем порушено терміни зарахування виручки, передбачені статтями 1 і 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі - Закон).

Відповідно до ст. 4 Закону порушення резидентами термінів, передбачених статтями I та 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Стягнення пені за порушення передбачених Законом термінів не залежить від обраного сторонами порядку проведення розрахунків, у тому числі і заснованих на заліку взаємної заборгованості резидента і нерезидента.

Ст. 2 Цивільного кодексу України передбачено, що до податкових і бюджетних відносин цей Кодекс не застосовується. У зв'язку з цим відносини, що виникають внаслідок застосування податковими органами пені до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за порушення строків зарахування валютної виручки в іноземній валюті, не регулюються цивільним законодавством.

Недоліки оформлення рішення відповідача про застосування фінансових санкцій, на які посилався позивач, не змінюють суті допущеного позивачем порушення.

За таких обставин судова колегія Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов скасувала постанову та рішення арбітражного суду по цій справі і відмовила у задоволенні позову [Бізнес. Бухгалтерія. - 2000. - № 49. - С.82-83 ].

Вимоги Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», що стосуються терміну зарахування на валютний рахунок виручки в іноземній валюті при здійсненні експортних операцій, поширюються також на вексельну форму розрахунків.

 Рішенням арбітражного суду товариству з обмеженою відповідальністю (далі - товариство) відмовлено в позові про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про застосування штрафних санкцій з огляду на порушення товариством вимог Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі - Закон) в частині терміну зарахування резидентом на валютний рахунок виручки в іноземній валюті при здійсненні експортних операцій. 

 У заяві до Вищого арбітражного суду України товариство просило скасувати рішення по справі та задовольнити позовні вимоги з посиланням на те, що чинне законодавство не містить обмежень щодо застосування вексельної форми розрахунків. 

 Розглянувши матеріали справи, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного рішення, виходячи з наступного. 

 Товариством порушено вимоги ч.1 ст.1 Закону, згідно з якою виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованості, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується. 

 Законодавством України не передбачено обмежень щодо застосування векселя, вираженого в іноземній валюті, при здійсненні розрахунків за експортними операціями. 

 Разом з тим дія норм Закону поширюється і на вексельну форму розрахунків при здійсненні експортних операцій, а тому результатом застосування такої форми розрахунків має бути зарахування виручки на валютні рахунки резидента-експортера в уповноваженому банку в термін, визначений ч.1 ст.1 Закону. 

 Враховуючи викладене, рішення у справі залишено без зміни [Бізнес. Бухгалтерія. - 2001. - № 52/2. - С.32]. 

 Невиконання вимог закону про отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення розрахунків між резидентом та нерезидентом у національній валюті України є підставою для притягнення резидента до відповідальності за порушення валютного законодавства. 

 Рішенням арбітражного суду відмовлено у задоволенні позовних вимог підприємства до Національного банку України про визнання недійсною постанови про притягнення підприємства до відповідальності за здійснення розрахунків з нерезидентам в національній валюті України без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України. 

 У заяві до Вищого арбітражного суду України підприємство просило скасувати рішення по справі та задовольнити позов з посиланням на те, що розрахунки з нерезидентам в національній валюті України без участі уповноваженого банку безпідставно визнані порушенням валютного законодавства, оскільки, на думку заявника, такі розрахунки можуть здійснюватися через касу підприємства, а вимоги Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі-Декрет) є дискримінаційними щодо позивача. 

 Перевіривши повноту встановлення судам обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України дійшов висновку про правильність застосування норм законодавства, виходячи з такого. 

 Постанова Національного банку України про притягнення підприємства до відповідальності прийнято за фактом порушення ним вимог ст. 7 названого Декрету, відповідно до якої здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України. Вимоги цієї норми носять імперативний характер по відношенню до господарюючих суб'єктів, проте, як вбачається з матеріалів Депа, названа ліцензія підприємству не надавалася. 

 Враховуючи викладене, рішення у справі залишено без зміни [Бізнес. Бухгалтерія. - 2001. - № 52/2. - С.32-33]. 

 У практичній діяльності слід враховувати податкове роз'яснення щодо застосування норм ст.4 Закону України від 23.09.94 р. № 185-94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» у разі порушення резидентами термінів розрахунків при виконанні імпортних договорів, затверджене наказом Державної податкової адміністрації України від 23.10.2002 р. № 505. 

 Державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбаченої ст.4 Закону України від 23.09.94 р. № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі - Закон). 

 Згідно зі статтею 2 Закону імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України . 

 Термін «відстрочення поставки" з точки зору валютного контролю фактично означає відстрочення ввезення товару на митну територію України, яка є обов'язковою і не повинна перевищувати 90-денний термін з моменту оплати. 

 Для встановлення дати імпорту з метою практичного застосування ст.2 Закону слід керуватися нормами валютного, митного законодавства та законодавчими актами, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність, оскільки нормами цього Закону не передбачена конкретна дата надходження товарів по імпорту, яка застосовується для відліку 90-денного терміну розрахунків. 

 Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.04.91 р. № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» моментом здійснення експорту (імпорту) є момент перетину товаром митного кордону України або республік (колишнього) Союзу РСР або переходу права власності на зазначений експортований або імпортований товар від продавця до покупця. 

 Постачанням імпортованого товару як об'єкта реіулірованія Законом та валютного контролю з боку податкових органів при здійсненні імпортних операцій є факт ввезення товару на митну територію України, оскільки норма ст.2 Закону є імперативною, якою не ставиться надходження в Україну товару в залежність від переходу права власності на товар. 

 Юридичний перехід права власності, як і деякі інші нюанси договірних відносин між сторонами імпортного контракту, перебуває за межами валютного контролю. 

 Термін «момент перетину товаром митного кордону України" визначається існуючими нормами у митному законодавстві, зокрема, в Митному кодексі України (далі - Кодекс). 

 Так, п.1 ст. 15 Кодексу термін «ввезення в Україну та вивезення з України" означає фактичне переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів. 

 П.З ст. 15 Кодексу «переміщення через митний кордон України» визначається як ввезення на митну територію України, вивезення з цієї території або транзит через територію України товарів та інших предметів будь-яким способом, включаючи використання з цією метою трубопровідного транспорту та ліній електропередачі. 

 Статтями 21, 24 Кодексу встановлено, що товари переміщуються через митний кордон України під митним контролем і період перебування під митним контролем товарів, що ввозяться на митну територію України з метою вільного використання, визначається з моменту ввезення і до пропуску через митний кордон України. 

 Момент перетину товаром митного кордону України також конкретизує і доповнює поняття «пропуск через митний кордон України», яке означає дозвіл митниці на використання товарів на митній території України або за межами цієї території з метою, заявленою митниці (п.4 ст. 15 Кодексу), а вільне використання передбачає розпорядження без митного контролю на митній території України або за її межами товарами та іншими предметами, пропущеними через митний кордон України (п.5 ст. 15 Кодексу). 

 Згідно ст.37 Кодексу переміщення через митний кордон України товарів підлягає митному оформленню, яке здійснюється посадовими особами митниці з метою забезпечення митного контролю та для застосування засобів державного регулювання ввезення на митну територію України і т.п. 

 Вантажна митна декларація (ВМД) згідно з Положенням про вантажну митну декларацію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.97 р. № 574, не є єдиним документом, виключно яким засвідчуються факт і дата фактичного переміщення через митний кордон України товарів, а є документом, який служить заявою, що містить відомості про товари та інші предмети, транспортні засоби та мету їх переміщення через митний кордон України, і свідчить про надання суб'єкту ЗЕД права на розміщення товарів у визначений митний режим (визначає статус товарів) або про зміну митного режиму щодо цих товарів і підтверджує, а не встановлює права і обов'язки зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських та інших операцій. 

 Прийом ВМД митницею для оформлення є процедурою попередньої перевірки відомостей, зазначених у ВМД, на відповідність до вимог, визначених у цьому Положенні, і поданих документів. 

 Підставою для переміщення вантажу через митний кордон України в режимі імпорту є наявність товаросупровідного документа на вантаж. На цьому документі проставляється відбиток штампа «Під митним контролем» (імпорт), виписується провізна відомість в митницю повного митного оформлення, на ній проставляються штамп «Під митним контролем» (імпорт) і особиста номерна печатка інспектора митниці на кордоні, через яку вантаж переміщувався ( лист Госта-можслужби України від 07.

 12.95 р. № 11/18-5435). 

 Згідно подп.3.2 п.З Порядку замовлення, видачі, зберігання, обліку та використання особистих митних забезпечень інспекторів, затвердженого наказом Держмитслужби від 17.11.98 р. № 723, штамп «Під митним контролем» має попереджувально-заборонений характер: означає, що вантаж або транспортний засіб взято під митний контроль і будь-яке розпорядження ним (переміщення, перевезення, навантаження, розвантаження тощо) без дозволу митниці забороняється. Відбиток штампа проставляється на 

 CMR (міжнародна транспортна накладна), товаросупровідних документах, в тому числі підтверджують вартість і кількість вантажу, а також на перевізних документах, вантажних маніфестах, інвойсах або на документах, що їх замінюють. 

 У митницю повного оформлення, в зоні діяльності якої розміщується отримувач вантажу, подаються товаросупровідний документ, провізна відомість з відповідними відмітками пропускної митниці і ВМД на вантаж. 

 Наявність відтисків штампа «Під митним контролем» (імпорт) і особистої номерної печатки митниці повного митного оформлення на товаросупровідних документах і ВМД свідчить про випуск вантажу у вільне використання або переведення вантажу під інший митний режим, що дає право власнику вантажу використовувати його з метою, заявленої в ВМД. 

 Тобто перебування під митним контролем товарів неможливе без їх фактичного ввезення в Україну, і при цьому первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, підставою для якого в режимі імпорту є наявність на вантаж товаросупровідного документа, проставлення на якому відбитка штампа «Під митним контролем »(імпорт) з відповідною датою засвідчує факт і дату перетину митного кордону України. 

 Враховуючи викладене, поняття «перетин товаром митного кордону України» та «пропуск через митний кордон України» не тотожні, але є взаємопов'язаними і обов'язковими для врахування при вирішенні питання визначення дати імпорту, оскільки пропуск через митний кордон означає дозвіл використовувати товари у визначеному митному режимі, в тому числі і в режимі імпорту. 

 Момент перетину митного кордону при імпорті для визначення митної вартості встановлено згідно з абзацами 10-14 п. 1.7 Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.97 р. № 307, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24.09.97 р. № 443/2247, а саме: 

 для авіаперевезень: початок або здійснення митного оформлення в першому аеропорту на території України, в якому відбувається розвантаження чи перевантаження товарів, якщо факт перевантаження підтверджений митним органом цього аеропорту; 

 для морських і річкових перевезень: початок або здійснення митного оформлення в першому порту розвантаження або перевантаження на території України, якщо факт перевантаження підтверджений митним органом цього порту; 

 для товару, що доставляється поштою: здійснення митного оформлення в пункті міжнародного поштового обміну; 

 для перевезень іншими видами транспорту (у тому числі залізничним та автомобільним): початок або здійснення митного оформлення в пункті пропуску на митному кордоні України на шляху переміщення товару. 

 У той же час, згідно подп.3.6 п.З Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженої постановою правління Національного банку України від 24.03.99 р. № 136 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28.05. 99 р. № 338/3631, уповноважений банк знімає імпортну операцію резидента з контролю після пред'явлення останнім акта (іншого документа), що засвідчує поставку нерезидентом продукції, виконання робіт, отримання послуг, оплачених резидентом. 

 У разі пред'явлення резидентом ВМД уповноважений банк знімає імпортну операцію з контролю лише після отримання реєстру ВМД від відповідного митного органу згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 26.12.95 р. № 1044, тобто оформленої ВМД відповідно до п. 8 Положення про вантажну митну декларацію. 

 Враховуючи викладене, для практичного застосування ст.2 Закону України від 23.09.94 р. № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» датою імпорту слід вважати дату надходження товару на митну територію України, фактичного перетину ним митного кордону України , що підтверджується проставленням відбитка штампа на CMR, товаросупровідних документах і означає початок перебування товару під митним контролем, але при обов'язковій наявності ВМД типу IM-40, оформленйой відповідно до вимог п.8 Положення про вантажну митну декларацію. 

 Таким чином, при наявності на момент проведення документальної перевірки у імпортера лише товаросупровідних документів з відбитком штампа «Під митним контролем» за відсутності належно оформленої ВМД типу 1М-40, після закінчення законодавчо встановлених термінів ввезення товарів на митну територію України, з резидента стягується пеня, передбачена ст.4 Закону України від 23.09.94 р. № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» [Бізнес. Бухгалтерія. - 2002. - № 46/1-2. - С.7-9]. 

 Порядок віднесення операцій резидентів при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2002 р. № 445. 

 Інструкція про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями затверджена постановою правління НБУ від 24.03.99 р. № 136. На виконання Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Указу Президента України від 21.01.98 р. № 41 / 98 «Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансової кризи» та Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.94 р. 

 № 882 «Про порядок віднесення операцій резидентів при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення» (із змінами та доповненнями) Національний банк України визначив наступний порядок здійснення уповноваженими банками контролю за дотриманням резидентами встановлених законодавством строків розрахунків за експортними, імпортними та лізинговими операціями і отримання резидентами індивідуальних ліцензій Національного банку України на перевищення цих строків. 

 У цій Інструкції терміни вживаються, зокрема в такому значенні: 

 поставка - поставка продавцем-нерезидентом товару відповідно до умов імпортного договору (відповідно до Указу Президента України від 04.10.94 р. № 567/94 «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» (із змінами та доповненнями) при укладенні резидентами договорів застосовуються правила ІНКОТЕРМС, підготовлені Міжнародною торговою палатою); 

 здійснення поставки - дата виконання нерезидентом усіх зобов'язань щодо поставки, покладених на нього за договором. 

 Реєстр ВМД - реєстр ввізних чи вивізних вантажних митних декларацій, на підставі яких експортована (імпортована, передана в лізинг) продукція перетнула митний кордон України. Реєстр отримується банком від відповідного митного органу в порядку, встановленому чинним законодавством України. 

 Перевищення законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортними, імпортними та лізинговими операціями резидентів дозволяється виключно за наявності ліцензії. 

 Обов'язковою умовою для отримання ліцензії є наявність остаточного висновку Державної податкової адміністрації України про можливість продовження цих строків за зовнішньоекономічними договорами резидентів, визначеними ст.6 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Без виконання зазначеної умови клопотання про отримання ліцензії Національний банк України не розглядатиме. 

 Якщо спеціальними законами України встановлені строки розрахунків, які відрізняються від визначених статтями 1 і 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», то банк при здійсненні контролю за дотриманням резидентом цих строків керується нормами цих законодавчих актів. 

 Допускається зменшення суми валютної виручки (лізингових платежів) на суму комісійних винагород, яку утримали банки-нерезиденти за проходження платежу через їх рахунки, якщо оплата резидентом цих винагород передбачена експортним (лізинговим) договором і підтверджена відповідним банківським документом (підтвердження не вимагається, якщо комісійна винагорода без пе-вишает 50 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті). 

 Допускається отримання резидентом товару (об'єкта лізингу) на суму, зменшену на суму комісійних винагород, яку утримали банки-нерезиденти за проходження платежу через їх рахунки, якщо оплата резидентом цих винагород передбачена імпортним (лізинговим) договором і підтверджена відповідним банківським документом (підтвердження не вимагається, якщо комісійна винагорода не перевищує 50 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті). 

 Щодо розрахунків за експортними операціями відповідно до внесених до Інструкції змінами від 05.10.2000 р. передбачені наступні нові положення. 

 Якщо відповідно до чинного законодавства України ВМД на продукцію, яка вивозиться з митної території України, не оформлюється (вивозиться продукція у сумі, що не перевищує 100 доларів США), то банк після надходження згідно з експортним договором виручки за цю продукцію на користь резидента знімає таку експортну операцію з контролю. 

 Якщо змінюються умови договору, що перебуває у банку на контролі, унаслідок чого виконання нерезидентом зобов'язань за експортною операцією резидента повністю здійснюється шляхом поставки товару, то після отримання банком від резидента копії документа, згідно з яким внесено зміни до цього договору, банк знімає цю експортну операцію з контролю . 

 Якщо змінюються умови договору, що перебуває у банку на контролі, унаслідок чого виконання нерезидентом зобов'язань за експортною операцією резидента частково здійснюється шляхом поставки товару, то після отримання банком від резидента копії документа, згідно з яким внесено зміни до цього договору, банк здійснює контроль за своєчасністю розрахунків лише з тієї частини договору, яка передбачає розрахунки в грошовій формі. 

 Відносно розрахунків за імпортними операціями передбачені наступні нові положення (згідно з внесеними 05.10.2000 р. змін в Інструкцію). 

 Банк знімає імпортну операцію резидента з контролю після пред'явлення останнім документа, який згідно з умовами договору засвідчує здійснення нерезидентом поставки продукції, виконання робіт, надання послуг. 

 Якщо цим документом є ВМД, то банк знімає операцію з контролю за наявності інформації про цю операцію у реєстрі ВМД. 

 Крім реєстру ВМД, підставою для зняття операції з контролю може бути письмове повідомлення іншого банку, якому митний орган помилково надіслав інформацію про цю операцію резидента, про отримання такого реєстру, засвідчене підписом відповідальної особи та печаткою банку (у повідомленні зазначаються номер і дата реєстру, уся наявна в реєстрі інформація про операцію резидента). 

 Для підтвердження факту отримання резидентом послуг від міжнародних інформаційних і платіжних систем використовуються відповідні договори, рахунки на оплату послуг, документи, які формує платіжна система після здійснення взаєморозрахунків і ін 

 Що стосується розрахунків за лізинговими операціями, то в Інструкції, зокрема передбачено, що банк знімає з контролю лізингову операцію, за якою резидент є лізингоодержувачем, після пред'явлення останнім документа, що посвідчує згідно з умовами договору здійснення нерезидентом поставки об'єкта лізингу. Якщо цим документом є ВМД, то банк знімає операцію з контролю у разі наявності інформації про цю операцію у реєстрі ВМД. 

 Крім реєстру ВМД, підставою для зняття операції з контролю може бути повідомлення, зазначене в абзаці 3 п.3.3 Інструкції. 

 Відлік законодавчо встановленого строку розрахунків за лізинговою операцією, при здійсненні якої резидент виступає лізингодавцем, починається з наступного календарного дня після дня оформлення ВМД на об'єкт лізингу. 

 Банк знімає з контролю лізингову операцію, за якою резидент виступає лізингодавцем, після зарахування суми останнього лізингового платежу (або його частини у разі здійснення обов'язкового продажу) на поточний рахунок цього резидента. 

 В Інструкції детально визначено порядок отримання ліцензії. 

 Ліцензії за експортною, імпортною та лізинговою операціями надаються центральним апаратом Національного банку України (далі - центральний апарат). 

 Для отримання ліцензії за експортною, імпортною та лізинговою операціями резидент має подати до центрального апарату такі документи: 

 заяву в довільній формі з обгрунтуванням необхідності в перевищенні законодавчо встановлених термінів розрахунків, яке обов'язково має містити повну назву, місцезнаходження (повна адреса), код ЄДРПОУ резидента; реквізити банку, через який здійснюються розрахунки за договорами; назва, місцезнаходження (повна адреса) нерезидента ; номер і дату договору, номер і дату ВМД або платіжних документів (за їх наявності на день подання заяви), суму заборгованості та строк перевищення законодавчо встановленого строку розрахунків; 

 висновок, зазначена в абзаці 2 п. 1.5 Інструкції; 

 копію договору з нерезидентом, який має містити повну адресу та банківські реквізити контрагентів. Якщо договір укладено іноземною мовою, то резидент представляє нотаріально завірений його переклад українською мовою; 

 копію ВМД, якщо експортується продукція (об'єкт лізингу), а в разі експорту робіт (послуг, прав інтелектуальної власності) - копію підписаного акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності (за лізинговим договором копія ВМД подається тільки тоді, ко-ли резидент-лізингодавець звертається за ліцензією на перевищення строків, установлених раніше наданими за цим договором ліцензіями). Копії ВМД, текст яких неможливо прочитати, до розгляду не приймаються; 

 копії документів, що засвідчують дату здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь нерезидента, або здійснення банком платежу на користь нерезидента при застосуванні розрахунків у формі документарного акредитиву (при імпортних або лізингових операціях, якщо лізингоодержувачем є резидент); 

 копію довідки Міністерства економіки України про відсутність у резидента та нерезидента обмежень на здійснення зовнішньоекономічної діяльності, передбачених ст.37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», і про відповідність договору * вимогам чинного законодавства України. 

 Законодавчо встановлений строк розрахунків за експортною, імпортною та лізинговою операціями або строк, встановлений відповідно до раніше отриманими ліцензіями по Цим операціями, продовжується з дати, зазначеної у висновку, передбаченому в абзаці 2 п. 1.5 Інструкції. 

 За договором лізингу, за яким резидент є лізингодавцем і строк розрахунків за яким перевищує законодавчо встановлений, центральний апарат надає першу ліцензію лише за умови, що митне оформлення об'єкта лізингу ще не відбулося. Якщо резидент скрьш від центрального апарату факт митного оформлення об'єкта лізингу, то ліцензія підлягає скасуванню з дня її надання та обов'язковому поверненню центральному апарату протягом десяти днів з дня отримання резидентом повідомлення про скасування ліцензії. 

 У цьому випадку центральний апарат письмово повідомляє резидента, банк, територіальне управління Національного банку України (далі - Управління) за місцем реєстрації банку та Управління за місцем реєстрації резидента (якщо це не одне й те саме Управління) про скасування ліцензії та його причину. 

 Отримавши таке повідомлення, резидент зобов'язаний у десятиденний строк повернути центральному апарату оригінал ліцензії. 

 Центральний апарат розглядає документи, надані резидентом, протягом 20 робочих днів з часу отримання повного пакета документів і надає резиденту ліцензію або відмовляє у її наданні із зазначенням причин відмови в письмовій формі. Підставами для відмови в наданні ліцензії є: подання резидентами в центральний апарат документів, що містять недостовірну інформацію; 

 відсутність або невідповідність вимогам Інструкції хоча б одного з документів, зазначених у п.5.2 Інструкції 

 Ліцензія оформляється на бланку Національного банку України у двох примірниках, один з яких (після оплати послуг за надання ліцензії) надсилається резиденту поштою або передається уповноважено-му резидентом особі під розписку, другий - береться на окремий облік центральним апаратом. 

 Копії ліцензії центральний апарат передає для контролю Управлінню за місцем реєстрації банку та Управлінню за місцем реєстрації резидента (якщо це не одне й те саме Управління). 

 Документи, зазначені в абзацах 4, 5, 6 п.5.2 Інструкції, після оформлення ліцензії повертають резиденту, а всі інші документи зберігаються згідно з установленим Національним банком України порядку. 

 Якщо оформляється ліцензія на перевищення строків, установлених у раніше наданих ліцензіях, то до її тексту після інформації про підставу надання слід включити інформацію про раніше наданих ліцензіях на перевищення законодавчо встановлених строків розрахунків за цим договором (номер ліцензії, дата надання ліцензії, реєстраційний номер, термін дії ліцензії). 

 Резидент самостійно передає банку копію ліцензії протягом трьох банківських днів після її отримання. Банк не несе відповідальності за порушення резидентом цієї умови. 

 Надана ліцензія може скасовуватися з дня її видачі, якщо після надання ліцензії буде встановлено, що надані резидентом для отримання ліцензії документи містять недостовірну інформацію. 

 У цьому випадку центральний апарат письмово повідомляє резидента, банк, Управління за місцем реєстрації банку та Управління за місцем реєстрації резидента (якщо це не одне й те саме Управління) про скасування ліцензії та її причини. 

 Отримавши таке повідомлення, резидент зобов'язаний у десятиденний строк повернути центральному апарату оригінал ліцензії. 

 Порядок здійснення банками контролю за своєчасністю розрахунків за експортними, імпортними та лізинговими операціями клієнтів банку детально регламентований в розділі 6 Інструкції. 

 Банк реєструє зазначені валютні операції своїх клієнтів у спеціальних журналах (строк зберігання журналів - 10 років). 

 Якщо журнали ведуться у паперовому вигляді, то всі аркуші журналів мають нумеруватися, прошнуровується. Журнал засвідчується підписами керівника та головного бухгалтера та печаткою банку. 

 Якщо журнали ведуться в електронному вигляді, то щоденно всі нові записи чи записи, до яких вносилися зміни протягом цього банківського дня, роздруковуються. Роздруковані сторінки засвідчуються підписом керівника або іншої відповідальної особи. До п'ятого числа кожного місяця роздруковані за попередній місяць сторінки складаються за датами та формуються в брошури (брошури прошнуровуються, засвідчуються підписами керівника та головного бухгалтера, печаткою банку і зберігаються протягом 10 років). На першій сторінці брошури зазначаються кількість сторінок, які містить брошура, початкова та остання дати. 

 Якщо резидент здійснює авансовий платіж (попередню оплату) у будь-якій формі або банк здійснює платіж на користь нерезидента при застосуванні розрахунків у формі документарного акредитиву, або банк здійснює платіж на підставі пред'явленої резидентом ВМД, інформація про яку відсутня у реєстрах ВМД, то банк фіксує в журналі назва імпортера або лізингоодержувача, постачальника продукції або лізингодавця, країну постачальника або лізингодавця, суму перерахованих коштів і дату їх перерахування, дату та номер договору, дату закінчення законодавчо встановлених термінів розрахунків, інформацію про надані за цим договором резидента ліцензії, дату поставки продукції або об'єкта лізингу і вартість поставленої продукції або об'єкта лізингу. 

 У разі відвантаження резидентом продукції (об'єкта лізингу) експортна (лізингова) операція фіксується банком в аналогічному журналі після одержання реєстрів ВМД або надходження від нерезидента коштів на користь резидента, або - якщо резидент самостійно будь-яким чином надасть банку інформацію про цю операцію (наприклад, пред'явить копію ліцензії) з одночасною вимогою від резидента копій договору, ВМД (якщо кошти, що надійшли від нерезидента, не є авансовим платежем або попередньою оплатою). 

 Якщо в платіжному дорученні банку-нерезидента немає посилання на договір, на виконання якого від нерезидента-контрагента надійшли кошти, то банк має право вимагати письмового пояснення від резидента або нерезидента-контрагента щодо віднесення цих коштів до конкретного експортного (лізингового) договору (якщо пояснення отримане за коштами факсимільного зв'язку, то воно надалі має бути підтверджене оригіналом). 

 У судовій практиці визнається неправомірність стягнення податковими органами пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності шляхом виставлення податкових повідомлень і вимог. 

 Вищий господарський суд України розглянув касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову від 19.06.2003 р.

 Київського апеляційного господарського суду у справі № 21/353 господарського суду м. Києва за позовом ТОВ до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним рішення та встановив наступне. 

 У квітні 2003 року ТОВ пред'явило в суді позов до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним рішення № 129/26/31031180/2521 від 25.03.2002 р. 

 ТОВ відзначало, що зазначеним рішенням ТОВ сума 705 940,29 грн пені за порушення терміну розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначена як сума податкового зобов'язання та вирішено стягнути у вигляді донарахованих податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що є недійсним відповідно до вимог Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». 

 Рішенням господарського суду м. Києва від 25.04.2003 р. позов задоволено. 

 Задовольняючи позов, господарський суд виходив з того, що до компетенції податкового органу за Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не входить визначення пені за порушення термінів зарахування виручки резидентів в іноземній валюті, а отже, податковий орган не має права визначати пеню за порушення термінів зарахування виручки резидентів в іноземній валюті як податкове зобов'язання платника податків. 

 Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2003 р. рішення залишено без змін з тих самих підстав. 

 У касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва просить скасувати постанову апеляційного господарського суду і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судом Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», так як пеня за порушення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності є податковим зобов'язанням платника податків з причин, не пов'язаних з порушенням податкового законодавства, що підтверджується також Інструкцією «Про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби». 

 Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судам обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. 

 Як встановлено судам та вбачається з матеріалів справи, 18.03.2002р. Державною податковою адміністрацією м. Києва за результатами перевірки дотримання вимог Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» ТОВ за контрактом від 12.07.2001 р. № AL-120701 складено акт, в якому вказано на порушення строків надходження валютної виручки, у зв'язку з чим зроблено висновок про обгрунтованість нарахування пені. 

 25.03.2002 р. першим заступником ДПІ у Шевченківському районі м.Києва прийнято рішення № 129/26/31031180/2521/10 про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового законодавства з посиланням на порушення ст.ст. 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та нарахована до бюджету за порушення строків надходження валютної виручки пеня в сумі 705 940,29 грн на підставі ст.4 цього Закону, а також визначена як податкове зобов'язання, яке підлягає сплаті у десятиденний строк з дня одержання рішення. 

 10.05.2002 р. Гесударственной податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва позивачу було направлено податкову вимогу про сплату податкового боргу в сумі 705 940,29 грн. 

 Згідно з преамбулою Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» він є спеціальним законам з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), па - числения і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення. 

 Згідно з пп. 1.9 і 1.10 ст.1 цього Закону податкове повідомлення і податкові вимоги є письмовими повідомленнями та вимогами контролюючих та податкових органів про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання або погасити суму податкового боргу. Ці форми актів ненормативного характеру можуть застосовуватися тільки до обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). 

 Вичерпний перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) визначено у ст.ст. 14 та 15 Закону України «Про систему оподаткування». 

 У цих статтях пеня за порушення резидентами термінів, передбачених ст.ст. 1 і 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не передбачена як один із видів податків або зборів. Тому обов'язок резидента зі сплати пені за наруііеніе ним строків, передбачених ст.ст. 1 і 2 Закону, не належить до категорії податкового зобов'язання або податкового боргу. 

 Наведене свідчить про там, що у відповідача не було підстав направляти позивачу податкову вимогу про сплату пені за порушення ним термінів, передбачених ст.ст. 1 і 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». 

 Ст.4 цього Закону передбачено, що державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею. 

 Судові інстанції, враховуючи вимоги законів України «Про систему оподаткування», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» прийшли до правильного висновку, що до компетенції податкового органу не входить визначення пені за порушення термінів зарахування виручки резидентів в іноземній валюті як податкового зобов'язання платника податків та обгрунтовано задовольнили вимоги ТОВ. 

 Посилання податкової інспекції на порушення судовими інстанціями ч.2 подп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-111 не заслуговує уваги, оскільки пеня за порушення резидентами термінів, передбачених ст. 1 і 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не відноситься до категорії податкового зобов'язання. 

 Постановлені судові рішення відповідають обставинам справи та вимогам Закону та підстави для їх скасування не вбачається. 

 Керуючись ст.ст. 1 IIs, III7, 1119, 111 "Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив: 

 Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову від 19.06.2003 р. Київського апеляційного господарського суду у справі № 21/353 без змін [Бізнес. Бухгалтерія. - 2003. - № 50. - С. 10-11]. 

 Відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладаються суб'єктами підприємницької діяльності України» від 04.10.94 р., з метою забезпечення своєчасного та якісного проведення розрахунків за договорами, сторонами яких є суб'єкти підприємницької діяльності, розрахунки за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), укладеними суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності, предметом яких є товари (роботи, послуги), здійснюються відповідно до Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами по інкасо Міжнародної торгової палати (далі - Уніфіковані правила ). 

 Суб'єктам підприємницької діяльності України при укладанні та виконанні зовнішньоекономічних договорів (контрактів) наказано забезпечувати дотримання вимог, передбачених Уніфікованими правилами. 

 В Указі Президента України від 04.10.94 р. передбачено, що наслідком недотримання зазначених вище вимог є визнання у встановленому порядку недійсними зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що не відповідають вимогам Указу. 

 За іншими договорами, укладеними суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності, розрахунки здійснюються відповідно до Уніфікованих правил, якщо це передбачено такими договорами. Отже, за відсутності застереження в цих договорах (що не є зовнішньоекономічними) Уніфіковані правила при розрахунках не застосовуються. 

 Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів вироблені Міжнародною торговою палатою і діють у редакції 1993 року (публікація МТП № 500). 

 Під документарним акредитивом Уніфіковані правила розуміють будь-яку угоду (як би воно не було названо і позначено), з якого банк (банк-емітент), діючи на прохання і на підставі інструкцій клієнта (наказодавця акредитива), повинен: а) або здійснити платіж третій особі або за його наказом (бенефіціару), або оплатити чи акцептувати переказні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром, б) або надати повноваження іншому банку здійснити такий платіж або оплатити, акцептувати або негоціювати переказні векселі (тратти) проти передбачених документів, якщо дотримані всі умови акредитива. 

 Отже, документарний акредитив є грошовим зобов'язанням банку, що виставляються на підставі доручення його клієнта-імпортера на користь експортера. Розрахунки за допомогою акредитива - найбільш прийнятна форма розрахунків для експортера, так як вона забезпечує своєчасне отримання експортної виручки. 

 Документарний акредитив включає в себе наступні операції: укладення договору; дача доручення покупцем обслуговуючому його банку на відкриття акредитива; авізування банку, що обслуговує постачальника, про відкриття акредитива; авізування постачальника про відкриття акредитива; поставка товару; передача документів; надання кредиту постачальника; пересилання документів; платіж; передача документів покупцю; акцепт документів; зняття грошей з рахунку покупця в разі кредиту під акредитив. 

 Учасниками розрахунків у порядку акредитива є наступні особи. Банк-емітент - це банк, що виставив акредитив від свого імені на рахунок свого клієнта. Наказодавець - клієнт банку-емітента, який дав йому доручення про виставлення акредитива. Авізуючий банк - це банк, зазвичай приваблюваний до виконання акредитива в країні експортера. Авізування акредитива включає обов'язок не тільки повідомити бенефіціара про відкриття на його користь акредитива, але і прийняти документи від бенефіціара, а також перевірити їх відповідність умовам акредитива і передати банку-емітенту. При цьому вимога про відповідність поданих документів умовам акредитива є дуже строгим. Підтверджуючий банк у разі підтвердження акредитива банком країни експортера або третьої країни бере на себе ті ж зобов'язання, що і банк-емітент, і таким чином також вступає в договір про акредитив. Виконуючим банком може бути як сам банк-емітент, так і підтверджуючий банк, або авізуючий банк або інший банк, уповноважений банком-емітентом. Виконуючий банк - банк, що безпосередньо здійснює дії, передбачені умовами акредитива, виконуючий акредитив. Бенефіціар - контрагент наказодавця, на користь якої виставлений акредитив. 

 Акредитив за своєю природою є угодою, відокремленою від договору купівлі-продажу або іншого договору, на якому він базується, і банки жодною мірою не пов'язані умовами таких договорів. Однак акредитив відкривається банком на підставі інструкцій наказодавця, які складаються відповідно до умов контракту. 

 Акредитиви бувають відкличні і безвідкличні; підтверджені та непідтверджені; перекладні (трансферабельні); револьверні (відновлювальні); покриті та непокриті. 

 Відзивний акредитив може бути в будь-який момент змінений або відкликаний за вказівкою клієнта, який дав доручення на його відкриття, без повідомлення бенефіціара. Оскільки відкличний акредитив не створює ніяких зобов'язань імпортера в частині оплати куплених ним товарів, у зовнішньоторговельних розрахунках він мало застосовується. 

 Безвідкличний акредитив - акредитив, зобов'язання по якому не можуть бути змінені ні, ні анульовані без згоди банку-емітента, бенефіціара і підтверджуючого банку. Він широко застосовується в розрахунках. Безвідкличним є акредитив, позначений як «безвідкличний». Якщо такий позначки немає, акредитив вважається відкличним. 

 Підтверджений акредитив - акредитив, який отримав додаткову гарантію платежу з боку іншого банку. Банк, що підтверджує акредитив, приймає на себе зобов'язання оплачувати документи, відповідні умовам акредитива, якщо банк-емітент відмовиться зробити платежі. 

 Переказний (трансферабельний) акредитив - це акредитив, який може бути повністю або частково використаний декількома юридичними особами. 

 Револьверний (поновлюваний) акредитив застосовується в розрахунках за постійні кратні поставки, здійснювані зазвичай за графіком, зафіксованим в контракті. Він відкривається не на повну суму платежу, а на його частину і автоматично відновлюється в міру здійснення розрахунків. 

 За способом забезпечення платежу акредитиви поділяються на покриті та непокриті. Покритими вважаються акредитиви, за якими банк-емітент попередньо надає у розпорядження банку постачальника валютні кошти (тобто покриття) у сумі акредитива на строк дії своїх зобов'язань з умовою можливого використання цих коштів для виплати за акредитивом. Валютне покриття може надаватися за допомогою кредитування рахунку виконуючого банку постачальника. 

 Наказодавець визначає свої відносини з банком-емітентом у заяві банку про відкриття акредитива. Зобов'язання за договором про акредитив виникають з моменту отримання документів зазначеними вище сторонами розрахунків, і вони (якщо акредитив не є відкличним) не можуть бути змінені без згоди на те з боку бенефіціара. Отримавши відповідні документи від банку-емітента, авізуючий або підтверджуючий банк повідомляє про це бенефіціара. Бенефіціар, що представив протягом терміну дії акредитива необхідні документи, набуває право на отримання платежу. 

 Уніфіковані правила по інкасо, розроблені і затверджені Міжнародною торговельною палатою, діють у редакції 1978 р. (публікація МТП № 322). Оскільки цей документ не носить нормативного характеру, на нього необхідно зробити відповідне посилання у зовнішньоторговельному контракті і в тексті інкасового доручення. 

 Інкасо є розрахунковою банківською операцією, при якій банк-ремітент, що діє в суворій відповідності з інструкціями свого клієнта (довірителя), приймає на себе зобов'язання здійснювати операції з представленими клієнтом документами в цілях отримання від платника акцепту та (або) платежу, або видачі документів на інших умовах. Отже, спрощено інкасо можна визначити як доручення експортера (кредитора) своєму банку одержати від імпортера (платника) безпосередньо або через інший банк певну грошову суму або підтвердження, що ця грошова сума буде виплачена у встановлений термін. 

 Названі правила встановлюють два різновиди інкасо: чисте інкасо та документарне інкасо. 

 Чисте інкасо означає інкасо фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами. До фінансових документів Уніфіковані правила по інкасо відносять перекладні векселі, прості векселі, чеки, платіжні розписки н тому подібні документи, використовувані для одержання платежу грошима. До комерційних документів Правила відносять рахунки, відвантажувальні документи, документи про право власності або інші документи, які не є фінансовими. 

 Документарне інкасо - інкасо фінансових документів, супроводжуваних комерційними документами, або інкасо комерційних документів, що не супроводжуваних фінансовими документами. 

 Всі документи, відіслані на інкасо, мають супроводжуватись інкасовим дорученням, що містить повні й точні інструкції. Банки мають право діяти тільки відповідно до інструкцій, що містяться в інкасовому дорученні. 

 При оформленні інкасового доручення клієнт повинен враховувати, зокрема такі вимоги: в переліку доданих до інкасовому дорученням документів, що підлягають виплаті платнику, необхідно окремо вказувати кількість оригіналів коносаментів і кількість копій (при документарному акредитиві); найменування та повна адреса платника і (або) місце , за яким слід представити документи. Ці відомості повинні точно відповідати даним контракту. Поряд з сумою, що підлягає инкассированию, обов'язково має бути зазначено найменування валюти платежу; в разі, якщо сума, зазначена в документах, виражена у валюті іншої, ніж валюта платежу, необхідно встановити курс перерахунку або спосіб його визначення. 

 Технологія інкасування документів за експортовані товари (послуги) наступна: банк-ремітент (уповноважений банк), отримавши від свого клієнта інкасове доручення з додатком до нього товаророзпорядчих документів, направляє їх инкассирующему банку країни-імпортера. Інкасуючий банк видає документи платнику (імпортеру) згідно з інструкціями, зазначеним в інкасовому дорученні. Після отримання платежу від платника по інкасованих документами цей же банк (він є представляють банком) переводить інкасовану суму грошей банку-ремітенту, який робить відповідний запис у кредит рахунку свого клієнта (експортера). 

 Розрахунки шляхом інкасо в умовах платежу проти документів або акцепту дають експортеру гарантію в тому, що товар не перейде у розпорядження покупця до тих пір, поки їм не буде зроблений платіж або дано зобов'язання оплатити товар. Разом з тим, ця форма розрахунків має і ряд недоліків. До моменту отримання документів банком країни-імпортера покупець може виявитися неплатоспроможним, і експортеру, який не має ніяких додаткових гарантій, не залишається нічого іншого, як продати товар іншому покупцеві або повернути товар, що пов'язано для нього з непродуктивними витратами. Крім того, при зміні кон'юнктури недобросовісний покупець може відмовитися від викупу товарних документів. Для усунення подібних ризиків експортер погоджується на инкассовую форму розрахунків тільки з тими покупцями, платоспроможність і сумлінність яких не викликають сумнівів н перевірені досвідом попередньої спільної роботи. 

 Відповідно до Типовими рекомендаціями щодо базових платіжних умов зовнішньоторговельних контрактів українських суб'єктів господарювання в умовах нестабільних обмінних курсів та обмежень на валютні операції на ринках країн СНД, затвердженими наказом МЗЕЗторгу України від 28.01.99 р. № 39: -

 при визначенні валюти платежу для розрахунків за експортними контрактами застосовувати вільно конвертовану валюту 1 групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України; -

 в експортних контрактах резидентів України передбачати здійснення розрахунків у формі авансового платежу, безвідзивного документарного акредитиву або документарного інкасо з наданням банківської гарантії; 

 в імпортних контрактах резидентів України передбачати здійснення розрахунків у формі безвідкличного підтвердженого документарного акредитиву, документарного інкасо з наданням в необхідних випадках банківської гарантії на умовах та згідно з формою, передбачених чинним законодавством України, або у грошовій формі після отримання товарів (робіт, послуг); 

 в умовах зовнішньоторговельних контрактів необхідно вказувати їх загальну вартість; 

 в контрактах на переробку давальницької сировини, крім загальної вартості контракту, вказувати його заставну вартість; 

 у разі, якщо валюта ціни і валюта платежу за умовами контракту різні, в такому випадку в контракті вказати курс, за яким буде здійснено перерахунок валюти ціни у валюту платежу; 

 з метою своєчасного отримання коштів за експортовані товари при укладанні зовнішньоторговельних контрактів вказувати валютний рахунок тільки того резидента, який є стороною контракту, крім випадків, які передбачають уступку вимоги або переведення боргу; 

 в умовах зовнішньоторговельних контрактів вказувати застереження на випадок ненадходження коштів за експортовані товари, застереження на випадок ненадходження товарів за імпортом в обумовлені контрактом терміни, антидемпінгові застереження та інші, передбачені у Постанові Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21.06.95 р. № 444 « Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті ». 

 Хоча в Типових рекомендаціях згадується можливість уступки вимоги або переведення боргу, проте ці операції заборонені Указом Президента України «Про заходи щодо збільшення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами» від 04.03.98 р. № 167/98. Відповідно до Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженим постановою правління Національного банку України від 29.12.2000 р. № 520, на території України розрахунки між резидентами за допомогою чеків в іноземній валюті забороняються. Використання чеків в іноземній валюті при розрахунках за зовнішньоекономічними операціями суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України дозволяється, якщо: 

 у зовнішньоекономічному договорі зазначено, що чек виписується нерезидентом на резидента, які є сторонами договору; 

 чек виписаний нерезидентом для сплати за товар або для використання його як застави згідно з чинним законодавством України або гарантії забезпечення виконання зобов'язань перед резидентом. У чеку має зазначатися призначення платежу; 

 нерезидентом-чекодавцем є банк, держава (в особі уповноваженого державного органу), міжнародна організація, корпорація, страхова компанія. 

 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "10.4. Розрахунків за зовнішньоекономічними договорами"
  1.  10.1. ПОНЯТТЯ І ЗМІСТ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ДОГОВОРІВ (КОНТРАКТІВ)
      розрахунків по до говорам, що укладаються суб'єктами підприємницької діяльності України »від 04.11.94 р.; Указ Президента України« Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів »від 04.10.94 р.; Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України« Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних
  2.  ЗВЕДЕНІ ДАНІ ПРО ОСНОВНИХ РОЗДІЛАХ ДИСЦИПЛІНИ
      зовнішньоекономічною діяльністю 16 16 16 лютого. Організаційно-правові та економічні умови вибору іноземного партнера 6 червня 6 березня. Висновок зовнішньоекономічних угод 6 червня 4 червня. Проведення зовнішньоекономічних операцій 6 6 6 Разом
  3.  ВСТУП
      зовнішньоекономічної діяльності господарюючих суб'єктів РФ. У результаті вивчення даного курсу студенти повинні знати основ-ні поняття, форми і механізм управління зовнішньоекономічної діяльністю, організаційно-правові та економічні умови вибору іноземного партнера, зміст та особливості розділів зовнішньоекономічних контрактів, порядок укладення зовнішньоекономічних угод і
  4.  Дралін А. І.. Зовнішньоекономічна діяльність: навчальний посібник / А. І. Дралін, С. Г. Міхньова. - Вид. 2-е, перераб. і доп. - Пенза: Інформаційно-видавничий центр ПГУ, 2006. - 127 с., 2006
      зовнішньоекономічну діяльність; на допомогу викладачам, аспірантам і фахівцям за зовнішньоекономічними
  5.  СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
      Основна література Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: підручник для вузів / під ред. Л. Є. Стровский. - М., 2001. - 847 с. Герчикова, І. Н. Міжнародне комерційне справа: підручник / І. Н. Герчикова. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - 671 с. Дегтярьова, О. І. Зовнішньоекономічна діяльність: навчальний посібник / Дегтярьова О. І. [та ін]. - М.: Справа, 1999. - 320 с. Додаткова література
  6.  9.5. САНКЦІЇ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
      розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, приноситься величезний збиток Україні. Так, за даними Генеральної прокуратури України, сума не повернутих в Україну за зовнішньоекономічними контрактами валютних цінностей перевищила 5 млрд грн. При цьому 80-90 відсотків валютних коштів при проведенні експортно-імпортних операцій осідає за кордоном на банківських рахунках іноземних та комерційних фірм,
  7.  Застосовуване до зовнішньоекономічного договору право
      зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні договору (контракту) або в результаті подальшого узгодження. При відсутності узгодження між сторонами щодо права, яке має застосовуватися до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце
  8.  10.2. ОБЛІК (реєстрації) зовнішньоекономічних ДОГОВОРІВ
      зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні »від 07.11.94 р. № 659 був введений облік (реєстрація) окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів), укладених суб'єктами зовнішньо-економічної діяльності всіх форм власності, предметом яких є певні види товарів. Реєстрація обов'язкова для тих договорів, предметом яких є: товари,
  9.  ПЕРЕДМОВА ДО ДРУГОГО ВИДАННЯ
      розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг »(нова редакція Закону« Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг »),« Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів »та ін
  10.  ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ
      розрахунках у зовнішньоторговельній угоді. Економічний ефект і економічна ефективність товарообмінних операцій. Дисконтування та розрахунок інтегрального економічного ефекту зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Класифікація іноземних фірм. Правове становище і відповідальність фірм. Вибір іноземного партнера. Джерела інформації для фінансового аналізу. Аналітичні коефіцієнти для
  11.  Зміст зовнішньоекономічного договору
      розрахунках ціни договору (контракту) за формулою зазначається орієнтовна вартість договору (контракту) на дату його укладення. У договорі (контракті) на переробку давальницької сировини, крім того, зазначаються його заставна вартість, ціна та загальна вартість готової продукції, загальна вартість переробки. У бартерних (товарообмінних) договорі (контракті) вказуються загальна вартість
  12.  ПЕРЕДМОВА
      розрахунків з партнерами по бізнесу та умов отримання кредиту. Тому перші кілька розділів у довіднику присвячені цих питань. Особливу увагу в окремому розділі приділено аналізу правового становища суб'єктів малого підприємництва та новелами в законодавстві щодо спрощення системи їх оподаткування, обліку та звітності, а також скорочення кількості перевірок підприємців.
  13.  ТЕМИ КУРСОВИХ РОБІТ
      розрахунок контрактних цін. Методика вивчення і вибору зарубіжних контрагентів. Вибір посередників російських підприємств в міжнародній торгівлі. Умови орендного договору й обов'язки сторін. Основні умови договорів міжнародного виробничого співробітництва. Основні умови договорів купівлі-продажу послуг (послуги з вибору студента). Характеристика договорів на міжнародні послуги з
  14.  ЗМІСТ
      зовнішньоекономічну діяльність (ЗЕД) 11 Тема 2. Концепції і практика сучасної ЗЕД 16 Тема 3. Суб'єкти ЗЕД 21 Тема 4. Форми ЗЕД як види міжнародного бізнесу 29 Тема 5. Управління зовнішньоекономічною діяльністю на підприємстві 36 Тема 6. Створення підприємств з іноземними інвестиціями (ШІ) 46 Тема 7. Економічні обгрунтування виходу на зовнішній ринок 47 РОЗДІЛ II. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ
  15.  РОЗДІЛИ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ ТА ЇХ ЗМІСТ ЗА ТЕМАМИ
      розрахункові документи. Документи по платіжно-банківських операцій. Страхові документи. Відвантажувальні і транспортні документи. Транспортно-експедиторські документи. Митні документи. Стандартизація та уніфікація зовнішньоторговельних
  16.  Тема 5. УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНІСТЮ НА ПІДПРИЄМСТВІ
      розрахунків? валютно-фінансових розрахунків? обліку? юридична? інженерно-технічне Функції відділу ЗЕД підприємства:? науково-технічне співробітництво? вибір експортної стратегії? аналітичні дослідження (конкурентоспроможності, кон'юнктури, цін, прогнозу збуту,.)? пошук клієнтів (ярмарки, листи, дзвінки, реклама, газети, ...)? пошук ресурсів? протокол (заходи щодо
  17.  Порядок вивезення давальницької сировини українського замовника за межі митної території України та повернення в Україну готової продукції
      розрахунків з іноземним виконавцем) не підлягає ліцензуванню і квотуванню. За частину давальницької сировини або готової продукції, що використовується для оплати виконаної роботи, український замовник сплачує вивізне (експортне) мито, податки та збори, що стягуються при вивезенні товарів (робіт, послуг). Готова продукція, вироблена з давальницької сировини українського замовника з урахуванням
  18.  7.5. Договором міни (бартеру)
      розрахунки грошима і здійснювати зустрічний обмін товарами. В умовах кризи за відсутності платіжних засобів бартерні операції негативно впливають на економічну ситуацію в Україні, оскільки скорочуються надходження до бюджету. Правове регулювання бартерних операцій у зовнішньоекономічній діяльності має певні особливості, передбачені Законом України «Про регулювання
  19.  9.4. Товарообмінних (бартерних) ОПЕРАЦІЇ
      розрахунки грошима і здійснювати зустрічний обмін товарами. Специфіка правового регулювання бартерних операцій знайшла своє вираження у Законі України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23.12.98 р. (далі - Закон). Він виданий з метою державного регулювання бартеру, протидії бартеризації економіки, що викликає
енциклопедія  заливне  український  гур'ївська  окрошка